Музейне Пирогово

Китайська розвідка і український церковний луноход

vik — Thu, 19 Dec 2013 16:23:49 GMT

Китайська розвідка і український церковний луноход

Знову про спецслужби. Нині - китайські. І оригінал радянського Луноходу, що скромно стоїть у церкві міста Переяслав. Як те диво хотіли купити в Піднебесну. Якби я не був свідком - не повірив би. Отож, чергова історія, яка спершу стала сенсацією, тепер легендою. Про луноход Нефритовий заєць. Утриматися просто не можу...
У старовинній дерев'яній церкві Нацзаповідника Переяслав діє Музей космосу. І там стоїть луноход. Це, до речі, не копія! ОРИГІНАЛ! Після іспитів,відібрали той, що полетів. Цей залишився. Фундатор музею М.Сікорський виловив його на Далекому Сході, після виставки в Японії. Свого часу ми робили спецвипуск журналу Музеї України, часто спілкувалися з Михайлом Івановичем Сікорським. Чомусь мені запам'яталося, що він постійно дивувався інтересу китайців, корейців, японців до Музею космосу.
Якось за чаркою чаю навіть натякнув, що пропонували за той луноход будь-які гроші. Замість нього просто привезуть точну копію. З Японії хотіли купити атлас світу 1500 року - сума не важлива... Дід навіть слухати про те не хотів...
Минув добрий десяток років. Герой України давно помер. А Китай доставив на Місяць власний лунохід - Нефритовий заєць.
Можу лише поаплодувати офіцерам розвідки КНР! Адже, вони вирахували всі потрібні експонати в Переяславі, Житомирському музеї космонавтики. Перефотографували, переміряли, явно привезли до нас і в Росію своїх інженерів. Взяли за основу радянські розробки та реалізували свою космічну програму!
Саме тому вони хотіли викупити, дійсно за будь-яку ціну, вже готовий апарат, модернізувати його і запустити! Уявляєте економію коштів! Переговори були десь п'ятнадцять років тому!
Могла повторитися схема з авіаносцем Варяг... До речі, ті, хто продав те технічне диво як металобрухт, є реальним зрадником, правда таваріщ Кінах і К?
Уявляєте, як скотилася Україна до феодального рівня, і як піднявся феодальний недавно Китай! Треба почати розстріли бидлоеліти... І конфіскацію...
Ну, і трохи про Музей з моєї старої статті. Поїдьте. Порадійте за КНР... Поки він є...

Повідомляємо офіційну сенсацію – діє єдиний у світі музей космосу в приміщенні дерев‘яної церкви! В Україні! На території Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» у місті Переяслав-Хмельницький, Київська область.

Коли про це дізнаються іноземці, випитують де це, і мало не всім посольством чи фірмою вирушають до Переяслава. Такого унікального музею дійсно немає у світі!

Церква. Дерево. 1833 рік Музей космонавтики

В семидесятих роках минулого століття, в СРСР був космічний бум. Мало не щомісяця здійснювалися запуски космічних апаратів, відбувалися сміливі експедиції до інших планет, космонавти були народними героями, а слово луноход без перекладів увійшло в мови кількох країн…

У 1977 році науковий колектив музею у Переяславі, під керівництвом Михайла Сікорського, здійснив черговий науковий подвиг – врятували В‘юнищанську дерев‘яну церкву 1833 року. Нині це пам‘ятка архітектури, а в часи активного освоєння космосу, такі об‘єкти нещадно знищували… Цю – врятували. Як ми розуміємо, щоб не дратувати тодішніх комуністичних вождів, вирішили розгорнути експозицію про космічні перемоги СРСР. Тоді Михайла Івановича часто дорікали за захоплення українською старовиною, а особливо, церквами. Роки для українців, були дуже складними…

Чомусь Луноход найбільше вразив кращого музейного фотографа України С.Камшиліна.(Всі фото його). Це, до речі, не копія! Після іспитів,відібрали той, що полетів. Цей залишився. М.Сікорський виловив його на Далекому Сході, після виставки в Японії.

Отож, у 1979 році, за ініціативи академіка А.Ішлінського та доктора С.Малашенка, при підтримці АН УРСР, АН СРСР, Центру підготовки космонавтів, музей і створили. Просто у приміщенні церкви! Поєднали старовину і прогрес.

Унікальними експонатами музею є макет автоматичного апарату «Луноход-1», крісло-ложемент з космічного корабля «Союз», спусковий апарат, скафандр і парашют Юрія Гагаріна, комплекс обчислювальної техніки «Мінськ-1», діючий макет космодрому Байконур.

Працівникам заповідника вдалося відтворити робочий кабінет академіка С.П.Корольова, коли він навчався в Києві, одного із співавторів першого супутника Землі академіка А.Ішлінського.

Це апарат для дослідження межі атмосфери і космосу

У музеї експонуються прилади, які використовували в космічних апаратах, на орбітальній станції «Салют», двигун Р-219, індикатор навігаційний, оригінал ракети «Янтар», портрети вчених, всіх радянських космонавтів, які побували в космосі, скафандр, парашют Поповича, фотостенди, присвячені спільним польотам.

До речі, один з скафандрів, разом з екіпажем пережив драматичну історію. Був невдалий запуск, відмова у стиковці на орбіті, аварійне повернення. Корабель зійшов з курсу і космонавти приземлилися у дикому районі, прямо в болото. Рятувальники прибули лише через 36 годин. Аби не скафандри, космонавти просто загинули б… От один з тих скафандрів, з слідами болотного бруду, скромно стоїть у церкві у Переяславі. В експозиції за склом. Враховуючи слабкий рівень освітлення і специфіку зйомки, численні фотографи просто пропускають цей

Житловий відсік корабля "Союз". Дуже тісно! Хоча, краєвид з ілюмінаторів був красивий...

унікальний експонат. Наш більд-редактор Сергій Камшилін, використовуючи власну методику і можливості нової апаратури «Нікон», зробив якісні знімки. Більше того, лише для журналу «Музеї України», були відкриті деякі вітрини і ми змогли сфотографувати колись дуже секретне космічне обладнання, а зараз дуже цінні технічні експонати.

Коли будете в музеї, не поспішайте! Придивіться уважно – побачите чимало цікавого. Враження від цієї експозиції дуже сильні.

Ще раз підкреслю – музей такого рівня сприйняття і драматизму історії створення, єдиний у світі! Раджу почитати книги про творця заповідника, Героя України Михайла Сікорського… Там багато пишеться про ті роки…

Я не розумію, чому ми, маючи таких фахівців, готові виробництва, технології, досвід, не розвиваємося?

Адже, космос - то мільярди! Лише кілька країн вміють будувати ракети! І авіаносці. І...

То хто заважає?

Є ще тема стратегічної ядерної зброї, яку ми так бездарно профукали. І безліч пригод за участю провідних розвідок світу, які буквально табунами ганяли по нашим ракетним базам.

А значення єдиного у світі Музею ракетних військ у Первомайську взагалі можуть зрозуміти одиниці.

Адже, подібні комплекси в Росії і досі на чергуванні, реально можуть знищити планету...

Чомусь сумно.

Єдине, що залишається - відвідувати музеї, аби зрозуміти, як великий народ щодня сповзає у якусь первісно-общинну прірву.

Але, думайте про приємне!

Наприклад, про луноход Нефритовий заєць! У тому є якийсь прихований прикол...

В принципі, на Південьмаші ще якісь ракети залишилися, луноход стоїть у Переяславі...

Спробуємо?

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

НВФ "Танаїс" - в мережі!

defaultNick — Tue, 15 Oct 2013 11:04:57 GMT

НВФ "Танаїс" - в мережі!
Наше підприємство "Танаїс" офіційно з дозволу Міністерства культури України займається пошуком залишків військової техніки часів Великої Вітчизняної війни та їх реставрацією.

Тісно співпрацюємо з такими музеями як Національний військово-історичний музей, Національний музей-заповідник «Битва за Київ в 1943 році», Національний музей музей народної архітектури та побуту України, Музеєм плакату України, журналом "Музеї України" та іншими.
http://tanais.do.am/

Музей плакату України

defaultNick — Thu, 08 Aug 2013 08:55:48 GMT

Музей плакату України

Музей плакату України при часописі «Музеї України». Перший в Україні і Європі, офіційно зареєстрований, спеціалізований музей історії плакату.

Діє при журналі «Музеї України», спільно з Національним музеєм-заповідником «Битва за Київ у 1943 році» — директор Заслужений працівник культури України І. П. Вікован (Київська область, Вишгородський район, село Нові Петрівці). За підтримки Національного музею народної архітектури та побуту України — директор Д. В. Заруба, де розгорнуто виставку «Галерея плакатів епохи тоталітаризму», розміщену у частині будівлі сучасної садиби з Тернопільської області, науково-дослідного відділу «Українське село».

Директор і засновник Музею плакату України — редактор журналу «Музеї України», Почесний працівник туризму України, член Національної спілки журналістів України Віктор Тригуб. Куратор — Наталка Іванченко.

Музей створено 11 листопада 2011 року, легалізовано рішенням № 133 виконавчого комітету Новопетрівської сільської Ради Вишгородського району. Таким чином, Музей плакату України став першим, офіційно зареєстрованим серед відомих музеїв плакату Європи, які діють лише на правах відділів при великих музейних установах, не маючи самостійної державної реєстрації.

Дві перші виставки плакатів, були урочисто відкриті в приміщенні Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році». Однак, брак виставкової площі, змусив шукати окреме приміщення у Києві.

Проект підтримав директор Національного музею народної архітектури та побуту України Дмитро Заруба, у грудні 2012 року, надавши частину будинку з Тернопільської області для постійнодіючої виставки «Галерея плакатів епохи тоталітаризму». Дієву допомогу надав Голова Київської міської організації «Меморіал», директор Музею совєтської окупації Роман Круцик, передавши комплект плакатів про злочини комуністичного режиму СРСР. Нині тут експонується зібрання рідкісних радянських плакатів.

Виставка побудована на контрасті. Верхній ряд — це радянські плакати, лакована радянська «дійсність», а нижній — це радянські реалії того часу, але на основі сучасних досліджень — черепи, допити, розстріли і табори. У фондах музею зберігається біля 500 копій плакатів СРСР. Музейну копію роблять на особливому папері спеціальним друком. За розмірами є значно меншою за оригінал. Справжні плакати дуже дорогі — оригінальний плакат в середньому коштує кілька тисяч доларів. На сьогодні оригіналів збереглося дуже мало, більшість міститься у фондах великих музеїв чи архівів. Щоб виставляти їх, потрібна серйозна охорона.

Колекційні календарики музею

Серед, на перший погляд, одноманітних плакатів є чимало таких, що мають прихований зміст або й просто підіймають настрій. Наприклад, є плакат «Троцкий поражает врагов революции», переповнений масонською символікою. Інший демонструє рекламу перших сосок — «Готов сосать до старых лет».

Унікальними є плакати із зображенням Сталіна та Мао Цзедуна. Після смерті Сталіна Китай і Північна Корея пішли власними шляхами. Тож це одне з останніх свідчень дружби з СРСР. Виставка користується популярністю, особливо в іноземців, для яких «совок» є екзотикою. Різною є і реакція туристів на побачене.

В Експозиції

«Відвідувачів з Росії ця виставка шокує, — сказав В.Тригуб для „Газети по-українськи" — Там такі матеріали вже закрито. Вони прямо говорять про нижній ряд: „Цього не було". Поляки, американці також дуже цікавляться. Дискусії починають всі. Одні нарікають на Сталіна, інші стверджують, що репресій не було. Західні люди більш підготовлені й толерантні».

Особлива гордість творців музею — експозиція, повністю присв'ячена діяльності Путивльського і Козельщинського таборів для військовополонених НКВС СРСР. Там перебували і ймовірно були розстріляні у 1939-40 роках, тисячі польських військовополонених, а у червні 1941 року, до Путивля і Козельщини доставили майже 5000 арештантів з Молдавської РСР та десь 6000 «ворогів народу» з Литви, Латвії, Естонії. Подальша їх доля, після початку війни 22 червня 1941 року, невідома.

Віктор Тригуб і дослідник Володимир Бровко, які розслідують ті події, підозрюють, що в'язні були таємно розстріляні і поховані у ретельно замаскованих братських могилах перед стрімким наступом німців. Сприяють у пошуках Посольства Польщі, Молдови, Литви, Румунії, чиї громадяни найбільше постраждали. Однак, є відкритий супротив влади Російської Федерації, яка категорично відмовляється надати необхідні архівні документи. Експозиція на території Національного музею, є першим офіційним визнанням Путивльсько-Козельщинської трагедії, де, за твердженням дослідника з Кременчука Антатолія Шолудька, на польських військовополонених випробувалася хімічна та бактеріологічна зброя. Однак, варто зазначити, що на момент написання цього матеріалу, ніяких документальних матеріалів про масові страти не опубліковано. Як не знайдено жодної братської могили. Є лише спогади свідків і історичні гіпотези, які вимагають підтвердження. Однак, резонансність цього розслідування у 6 країнах Європи, увага дипломатів і преси, призвели до намірів встановлення меморіальних дощок у Козельщині у пам'ять поляків та молдаван, які відбудуться найближчим часом.

Вхід до галереї Музею плакатів безкоштовний, години роботи відповідають часу роботи Нацмузею у Пирогові за адресою — 03026, м. Київ, с. Пирогів, Національний музей народної архітектури та побуту України.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9_%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D1%82%D1%83_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8

Див. також

Посилання

Календар подій на 2013 рік

defaultNick — Sun, 28 Apr 2013 07:17:04 GMT

Календар подій на 2013 рік

03-09.01	Різдвяні свята "Новорічні канікули в Національному музеї народної архітектури та побуту України"
13.01	Колядки. Щедрівки. Маланка
19.01	Водохреща
10.03	Шевченківські дні
16 -17.03	Масниця. Колодій
23-31.03	Зустріч весни.
27-28.04	Весняний ярмарок традиційного народного мистецтва
1.05-5.05	Великодній вернісаж: виставки, майстер-класи, великодній ярмарок
6.05	Обливаний понеділок. Веснянки, гаївки
11-12.05	День сімейного відпочинку
18-19.05	Мистецька Хмельниччина презентує
23-26.05	Перший Всеукраїнський фестиваль здоров'я "Столиця життя"
1-2.06	Фестиваль дитячого танцю, виставка "Юні майстри Петриківки".
8-9.06	Свято вишивки і ткацтва
15-16.06.	Свято гончарства і ковальства
22-23.06	Зелені свята. Трійця
29-30.06	Свято різьби та плетіння
6.07.	Івана Купала
13-14.07	Фестиваль традиційних українських напоїв
20-21.07	Пленери митців
27-28.07	Пленери митців
3-4.08	Свято першого снопа. День хліба
10-11.08, 14.08	Свято вінка. Маковія
17-18.08, 19.08	Свято меду. Спас
24-25.08	День Незалежності. Молодіжний фестиваль етномузики
31.08-01.09	День школяра. Народні українські ігри та забави
7-8.09	Осінній ярмарок традиційного народного мистецтва
15.09	Осінь весільна
21-22.09	Фестиваль традиційної української кухні
5-6.10	Шоколадна країна
14.10	Свято українського козацтва. Покрова
Грудень	Різдвяний вернісаж. Зимові ігри та забави

«Звір», про якого всі чули…, або Музейна педагогіка

vik — Thu, 27 Dec 2012 11:25:43 GMT

«Звір», про якого всі чули…, або Музейна педагогіка

Розуміючи, що музейна педагогіка – переважно ініціатива кожного музею, я вирішила пошукати нові ідеї на веб-сайтах музеїв України. Зізнаюся, пошуки мене розчарували. Більшість музеїв пропонують дітям майстер-класи (причому незалежно від профілю музею) з виготовлення ляльки-мотанки, орігамі, деякі – пропонують мультфільми та чай, інші обіцяють цикл лекцій або концерт фортепіанної музики... Я не дуже впевнена в ефективності подібних методів заохочення дитячої аудиторії до відвідування тих чи інших музеїв. Та моє щире здивування викликала акція одного з житомирських музеїв. Дітям було запропоновано приготувати їжу, яку, нібито, вживали в Україні під час голодомору. Тут я маю тверде переконання: або їжа була не такою, або дітям робили промивання шлунку. Я не проти правдивого висвітлення сторінок історії України, але…

Хвала й велика вдячність педагогам, які невідомо яким чином переконують батьків витрачати свої кревно зароблені гроші на організацію екскурсій у музеї. Вони розуміють, що відвідування музеїв є обов'язковим елементом культурного виховання дитини. Ні для кого не таємниця, що більшість відвідувачів музею – це діти. Але чи кожен музей виправдовує їхні сподівання? Було б добре поглянути на музей з боку вчителів і батьків, почути їхні думки, організувати обговорення, наприклад, на веб-сайті музею.

До речі, про музейні веб-сайти. Інформації про заклад на них мінімум: де знаходиться, години роботи та заходи, які проходять у музеї. А де ж дитяча сторінка? Де відеоматеріали? Де відгуки про музей? Багато музеїв проводять цікаві уроки. Чому ж не викласти їх на сайті? Привабити відвідувачів може і невеличка відеоекскурсія по музею. І не треба боятися, що музей стане нецікавим. Прикладом може бути Лувр. Мільйони людей мають змогу переглянути відзняту на відео експозицію, але відвідувачів від цього не стає менше.

Журнал «Музеї України», в особі редактора Віктора Тригуба, постійно закликає: «Розробляйте спеціальні акції, дитячі виставки, буклети, розповідайте про напрацьований досвід...». Кожен музей має свою специфіку, а кожна вікова категорія відвідувачів має свій рівень сприйняття. Отже, один рецепт для всіх скласти не можна.

Не буду обговорювати принципи формування експозицій, бо музейним працівникам вони добре відомі, а от питання проведення екскурсій, як на мою думку, у більшості з них викликає, м'яко кажучи, небажання. Давайте спробуємо розібратися чому? У більшості музеїв екскурсії проводять наукові співробітники. Люди вони освічені, досконало знають музейну справу, але знати матеріал і правильно його подати – це різні речі. Проблема в тому, що вони не завжди досконало знають специфіку роботи з дитячою аудиторією. А дітей не можна примусити слухати, їх можна тільки зацікавити. З цим краще впорається педагог.

Я далека від думки принизити чи посміятися над тими зусиллями, які докладають музейні співробітники для того, щоб дітям у музеях було цікаво. Та очевидно, що музей не повинен виконувати функції розважального закладу, університету, школи чи консерваторії. У нього свої самобутні суспільні обов'язки, які полягають не тільки у збереженні, а й у використанні безцінних зібрань, у тому числі й для виховання підростаючого покоління через пізнання культурної спадщини за першоджерелами.

Зробити цікавим відвідування Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, де я працюю екскурсоводом, допомагають: інтерактивні ігри; перегляд фільмів про технологію гончарства чи видатну людину; вікторина та відгадування «гончарських» загадок; складання пазлів (у нашому музеї вони глиняні), майстер-клас з ліплення глиняної іграшки, роботи на гончарному крузі і мальовки, тематичні екскурсії з казковими персонажами. Деякі інші музеї проводять театралізовані уроки, цікаві акції. Форми й методи роботи обирайте самі, головне, щоб усі ці заходи мали мету – відкрити дитячі серця для сприйняття й розуміння тієї частини української культури, що зберігається саме вашим музеєм.

Не можу сказати, що в моєму рідному музеї все ідеально. Ми теж повсякчас шукаємо нові форми роботи, цікавимося досвідом вітчизняних та іноземних колег, намагаємося зробити наш музей улюбленим місцем відпочинку для кожної родини. А відгуки відвідувачів свідчать, що ми на правильному шляху.

Кожною справою повинен займатися професіонал, отже, музеям конче потрібна посада екскурсовода-педагога. Може, тоді музейна педагогіка не нагадуватиме «звіра», про якого всі чули, але ніхто не бачив.

Екскурсовод НМЗУГ в Опішному

Ірина Чирка

фіто-ярмарка

rostik — Mon, 11 Jun 2012 08:04:44 GMT

Анонс

фіто-ярмарка

7-8 липня, під час Святкування Івана Купала, в Національному музеї народної архітектури та побуту України (Київ, с. Пирогів) відбудеться фіто-ярмарка, де будуть представлені найкращі зразки українських трав’яних зборів: лікувальні, ароматичні, кулінарні, побутові.

Івана Купала – улюблене свято українців. Це найколоритніше та найцікавіше дійство, яке відбувається у Музеї.

Свято починається 6 липня і продовжується до пізньої ночі. А протягом наступних 2 днів до музею приходять тисячі відвідувачів, аби поринути в казкову атмосферу старовинного дійства.

Національний музей народної архітектури та побуту України майже піввіку збирає і зберігає українські традиції.

Трави зажди були присутні і в українських стравах, і в обрядах, і в різноманітних прикрасах.

Тож, на святі Івана Купала ви ознайомитесь як можна пристосувати трави в сучасних умовах, як краще використовувати зілля в повсякденному житті.

Запрошуються травники, виробники, фітоаптеки до участі у ярмарку.

Детальна інформація за тел.067-163-50-62

«Історія картографії та геодезії» з Музеєм плакату в Обсерваторії

rostik — Sat, 19 May 2012 09:50:47 GMT

«Історія картографії та геодезії» з Музеєм плакату в Обсерваторії

В Музеї Обсерваторії Київського університету, відкрилась виставка «Історія картографії та геодезії», створену у співпраці з Музеєм плакату України.

...Найстарішу карту знайшли у Франції в печері. На камені було накреслено зіркове небо. Зроблена вона 15 тисяч років до нашої ери...

Зоряне небо довгий час було єдиною умовною мапою, що допомагала знайти шлях додому. По зорям плавали кораблі, по зорям відкривали нові землі, за Чумацьким шляхом ходили до Криму…

До ХІХ століття, мапи більше нагадували схематичний малюнок без точних географічних координат. І лише завдяки астрономічним та геодезичним приладам в середині 19 століття, стали з’являтися карти, які нагадують сучасні географічні мапи.

На виставці представлені карти різних періодів, геодезичні астрономічні прибори, які використовують для підготовки різноманітних карт. А робили їх великі мрійники та мандрівники. Один із них - Василь Федоров, фаховий астроном, він створював мапи в першій половині ХІХ століття, перший, хто намалював точну карту від Уралу до Єнісейська.

В 1837 році, його направили до Києва, в Університет св. Володимира. Під його керівництвом була побудована перша Київська обсерваторія. В 1843-47 році - він ректор університету.

На виставці представлені оригінальні рукописи Федорова, фотографії його соратників та наукові роботи.

Виставка відкрита завдяки зусиллям Лілії Казанцевої, наукового співробітника університету, директора Музею Обсерваторії, колекціонера, арт-директора Музею плакатів Антонія Криничка, журналу «Музеї України» та Музею плакату України.

До уваги: у зв’язку з тим, що теперішнє керівництво Обсерваторії заборонило вільний вхід до музею, просимо всіх бажаючих попередньо записатися на екскурсію за тел.(096) 814-55-57.

-Виставка, присвячена 210-літтю з дня народження першого київського фахового астронома Василя Федорова, мандрівника, одного з тих, хто створював мапи в першій половині ХІХ століття,-сказала Л.В.Казанцева.- Хоча останні півроку Астрономічний музей не приймав відвідувачів з технічних та адміністративних причин, але він ще живий, переконайтесь в цьому! Телефонуйте і приходьте!

-Важко навіть оцінити значення старовинних карт для вивчення історії! - переконує арт-директор Музею плакатів, колекціонер Антонін Криничко, - Це наша перша виставка карт. Приємно, що проектом зацікавилися інші київські музеї. Тож, можливо, скоро відбудуться нові презентації на інших площадках! Ми вдячні Л.В.Казанцевій за розуміння і співпрацю! Закликаю всіх вивчати історію і при нагоді відвідати таке унікальне місце, як Музей Обсерваторії Київського університету!
-Попри скептицизм критиків, перший офіційно зареєстрований у Східній Європі Музей плакату України діє! - повідомив його директор, редактор журналу "Музеї України" Віктор Тригуб, - Це вже друга наша виставка! Через технічні проблеми ми поки не готові запросити до нашої базової зали у президентському селі Нові Петрівці під Вишгородом, тож ознайомимо цінителів з нашими колекціями в столичних музеях. Можливо, скоро будемо мати власне окреме приміщення... Вивчайте історію розглядаючи старі карти та плакати!
Музей Обсерваторії Київського університету є справжньою перлиною! Жаль, що має недостатньо суспільної уваги...
Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу "Музеї України"

Суперскарби: огляд легенд

rostik — Mon, 05 Mar 2012 08:13:34 GMT

Суперскарби: огляд легенд

Лише згадки про них гріють кров. Сховані десь скарби кличуть в дорогу, піднімаючи з глибин душі вічну тягу до пригод і мандрів. На жаль, чи на щастя, ми виховані на казках і літературі, які переконують, що диво можливе. Очікування чогось неймовірного просто прикрашає сірі будні. Часто, в кінці життя, виявляється, що лише те очікування і було чимось справжнім і чистим…

Сталося так, що маленькій міжнародній команді журналів «Музеї України» і «Нова Січ», довелося долучитися до реальних розслідувань таємниць гігантських цінностей, що мають певний стосунок до химерної української історії. Зрозуміло, жодного скарбу не знайшли, але змогли стати першоджерелами багатьох легенд, які мають власний розвиток, виводячи з рівноваги істориків.

Отож, пропонуємо короткий опис суперскарбів і супроводжувальних легенд.

Все почалося з розслідування шляху козацьких регалій, які у 1918 році, таємно були вивезені з Кубані до Сербії. Там було чимало цінних ритуальних речей Запорізького, Задунайського, Кубанського козацтв – прапори, документи, зброя… Регалії супроводжували особливо перевірені козаки з родинами. Варто зазначити, що попри чисельні труднощі, ризик, жоден з них не зрадив справі! У 1944 році, регалії переправили до Німеччини, пізніше до США, де було створено Музей Кубанського війська, на базі врятованої колекції. Істинні хранителі відійшли у вічність. Музей занепадав. Почалися розмови про повернення цінностей до Краснодару. Дізнавшись про це, ми заперечили – хай експонати Кубанського періоду їдуть до Росії, а автентичні старшинські речі, прапори Запорозького козацтва, повинні повернутися до України. Нас підтримав отаман Американського козацтва Сергій Цапенко, група діаспорних козаків. Проти виступив Кубанський губернатор Ткачов і отаман місцевих козаків Громов-Груміч. Почалося протистояння. Крім прапорів, нас дуже цікавила дарча грамота цариці Катерини, пожалувана запорожцям на Кубань. Тодішній президент В.Ющенко навіть видав секретний Указ. Про регалії говорили у Верховній Раді. Олігархи, за чутками, виділили 50 млн доларів… В США почалися суди. В останній момент росіяни прислали до Нью-Джерсі групу спецназівців, які, під прицілами відеокамер ошелешених агентів ФБР, пограбували американський музей, вивізши цінності до Генконсульства РФ. Був грандіозний дипломатичний скандал за участі Д.Буша, К.Райс, В.Путіна. На жаль, регалії шпигунськими стежками переправили до Канади. Потім в Італію. Нині вони в якихось спецхранах у Москві. До Краснодару привезли лише музейні копії. Україна втратила справжній історичний скарб, про страхову вартість якого навіть важко говорити. Обурює безтолковість нинішніх правителів Росії – замість того, аби виставити колекцію для огляду – підло заховали. Абсолютно в стилі хазарського каганату. Азіати…

В процесі виникла ще одна історія – золотий запас Кубанської народної республіки. У 1918 році, козаки десь заховали 80 возів золота, діамантів, монет, облігацій, акцій, коштовних ікон. То була казна царя для війни з Туреччиною. За скарбом ганялися як білі, так і червоні. Марно! Коли кубанці відійшли до Криму, до золота таємно пробиралося кілька спецгруп, які доставляли цінності маленькими партіями. Коли Крим захопили червоні з Махновцями, три групи перебували на Кубані. Взявши щось особливе цінне – діаманти, золоті монети, вони морем перебралися в Україну. Сліди першої групи загубилися десь в Новоазовську. Другої – в районі Сєдово і нинішнього кордону. Третя дійшла аж в район станцій Кутейникове-Іловайськ. Знайшовся свідок, що свого часу розповів, що бачив чоловіків у офіцерській формі, які щось закопували. Наступного дня їх порубали червоні… Частина запасу Кубанської республіки опинилася в Україні, чекаючи свого часу. Наша команда кілька місяців мандрувала Донеччиною, збирали інформацію. Без точних координат знайти неможливо. Лише випадок!

Є розповідь колишнього кубанського козака з Пітсбургу. Нині, скоріш за все він, можливо вже відійшов…

Десь на початку 1920 року, в Криму, до отамана кубанців Василя Іваниса прийшли два старезних діди-запорожці. Знаючи, що у козаків виникли фінансові проблеми, розповіли про золото Гетьмана П.Сагайдачного, надійно схованого серед руїн Ольвії. Скарб захищало сильне закляття. В обстановці підвищеної секретності, вирішили відправити на Парутине десант. На жаль, не знали, що серед них був агент ЧК. Було відібрано 50 перевірених козаків. Добиратися вирішили на невеликому судні, пригнаному з Кубані. Механіком корабля був юний Микола Остапович Тютюнник з станиці Брюховецької. Саме він і розповів про десант отаману Американського козацтва Сергію Цапенку, під час одного із заходів в США. На той момент, Тютюннику було 98 років! Підійти до берега, у вказаному місці, не змогли. Переправилися човном. Екіпаж, у тому числі Тютюник, залишився на судні. Десь за півгодини розпочалася жахлива стрілянина. Десант, дякуючи зраднику, давно чекали червоні. Всі загинули. Хоча чекісти потім довго і безуспішно шукали. Скоріш за все, мова йде про трофеї Петра Конашевича-Сагайдачного, Славного Гетьмана запорожців. У 1606-07 роках, він взяв Варну. Історики говорять про якісь неймовірні трофеї. Купи золота. Фігурує цифра у 180000 злотих... Крім того, козаки взяли і пограбували Ізмаїл, Перекоп, Очаків... Є згадки про Ольвію. Цілком ймовірно, що певну частину трофеїв, Сагайдачний заховав поблизу давньогрецьких руїн. Місце примітне! Координати зберігали двоє особливо довірених, які мали чекати наказу знайти скарб. Так з цією таємницею вони і перебралися на Кубань. Ні до Ольвії, ні до Кафи, Сагайдачний вже не повернувся. Парутинський десант чекає дослідників!

Потім ми ганялися за Булавою Кубані останнього отамана і прем`єра КНР Василя Іваниса (булава Сірка) і його архівом. Він заповів, аби їх переправили до Краснодару, якщо Кубань стане незалежною, або українською. Якщо ні – передати Дніпропетровському музею імені Дмитра Яворницького. Все зберігалося у Канаді – Вінніпег. Ми шукали – не знайшли…

Скарби батька Махна то окрема сторінка! Захопив і зарив їх безліч. З собою взяв мізер. ЧК майже нічого не знайшло. Нас дуже цікавить, як Махно пограбував фірмові магазини «Фаберже» в Одесі і Миколаєві? Як мужики так легко відкрили хитромудрі сейфи, які в Пітері відмикали пару років? І де вони сховали роботи майстрів Фаберже?

Шабля Мазепи стала хрестоматійним прикладом. Спершу вигулькнула дивна реконструкція зброї в Канаді. Почалося полювання. Підключилися росіяни. Шаблю вихопили американські козаки. Нині вона у Сергія Цапенка. А ми почали шукати оригінал. Знали, що він десь у російських спецхранах. Дуже секретних і закритих. Одну шаблю з колекції Мазепи знайшли в Оружейной палате. Опублікували фото. Потім почали штурм Ермітажу. Лише тоді, коли ми сказали їм секретний інвентарний номер з таємного сховища, росіяни дозволили сфотографувати шаблю. Як виявилося, теж копію. Ми продовжили пошук. І знайшли її в підвалах Адміралтейства, про існування яких публіка взагалі нічого не знає! Спецхран Z інвентарний № 14…….М-22. А житомирські майстри зробили свій варіант шаблі Мазепи з булату. Буквально на мить виставили її в Музеї гетьманства – небезпечно…

В Адміралтействі, до речі, чимало коштовностей Київських князів, які захопили росіяни, кілька десятків оригінальних малюнків Івана Мазепи, зроблених козацькими художниками на вимогу охранки…

Поруч – унікальний княжий перстень Ярослава Мудрого, який у 1979 році знайшла донька Генсека ЦК КПРС Галина Брежнева. Камінь виявився не діамантом, а із звичайного скла… Лежить там і досі. Про це розповів в США один кагебіст-перебіжчик, що супроводжував Галину. Підтвердити може колишній начальник охорони генерал ФСБ Медведев, що мешкає в Москві… І ще про загадки Мазепи.

Скарб Мазепи в Софії Київській.

В чисельних підземеллях Гетьман Мазепа тримав там чимало книг, у тому числі князівських часів, цінності. Охороняло два монахи. Коли росіяни увійшли до Києва, їх хтось здав. Під тортурами один помер, інший відкрив лише частину схованки. Нині книги в бібліотеці Салтикова-Щедріна в Пітері, залишки прикрас в Адміралтействі. Але, основна частина скарбу і досі під землею…

У Великих Сорочинцях заховано скарб Данила Апостола. В Переяславі, поруч з церквою – казна Мазепи. Не знайдені скарби Богдана Хмельницького.

І про архіви, які є скарбами самі по собі. Чимало паперів Калнишевського і Мазепи лежить у Військово-Морському архіві в Гатчині. По УНР – в Історичному музеї Москви, Гохрані Новосибірська, спецхрані в Читі. Є 234 нерозпаковані ящики з матеріалами Мазепинского дела, за якими ми ганяємо вже кілька років. Цікавий Малоросейский спецхран Ермітажу. І ця тема потребує окремих потужних досліджень. Не при цій, звичайно, владі…

Нині наша команда розслідує тему архіву Аненербе. Якимось чином він потрапив до рук Служби безпеки ОУН. Повстанці його вивчали. Пізніше його захопили радянські спецслужби, у сховищах яких він довго лежав. Нині архів в приватних руках. Ми маємо лише кілька копій. А там сенсаційні речі – німці теж шукали скарби…

І хіт сезону 2010-11 років. Танки-сейфи СС ставки «Вервольф». Ми отримали зашифровану схему з архіву Аненербе, де позначено 6 захованих танків з цінностями. Два «Тигра» скинуті у воду, чотири танки, плюс щось в ящиках, прикопане десь в лісах біля Вінниці, поблизу колишньої ставки Гітлера. Маємо свідчення львів’янина, який дитиною жив поруч у лісництві. 1948 року, вони наштовхнулися на групу бандерівців, які питали їх про закопані «Тигри». Згодом закатували його діда – знову розпитували про закопані танки… У «Вервольфі» збирали захоплені цінності. На встигли вивезти. Можливо, там і знаменита Бурштинова кімната? Ми продовжуємо отримувати інформацію. Нині вже фігурує аж 19 танків-сейфів! Де тут правда, де вимисел не розбереш. Намагаємося дістатися архіву… Розслідування триває.

З цієї ж містичної серії і легенда про золотий запас УРСР. У 1941 році в лісах між Броварами і Яготином зникла спецгрупа НКВС, що евакувала з Держбанку у Києві 4200 кг золота, 500 кг діамантів та каміння, та чимало іншої ювелірки. Потрапили в оточення. Скоріш за все, вантаж втопили в болоті. Фанати шукають до цих пір…

Ось, якщо коротко, такий огляд легенд про суперскарби вийшов. Підкреслю, суперскарби! Горщики з монетами, навіть якісь старовинні скрині – то вже дуже інша історія, яка дуже рідко потрапляє на сторінки наших видань. То – для ентузіастів. То не розігріває кров…

І застереження для чисельних істориків, які аж занадто прискіпливо читають наші сайти. Не знайдений скарб, сам по собі, є легендою. Вірніше, то легенда про незнайдений скарб. Навіть, якщо є якісь офіційні стартові документи. Як про Діамантову кімнату, золото УРСР. Ні кімнати, ні золота нема. І де вони, ніхто не знає. Наступним документальним кроком може бути лише один – протокол огляду місця знайденого скарбу і офіційний опис предметів. Пошуки і публікації, подібні нашим, після знайдення цінностей, втрачають будь-який сенс. Бо в житті все набагато прозаїчніше. Навіть примітивно.

Скарб без легенди – просто купка чогось брудного і іржавого. Не забувайте про це! Науковий прагматизм вбиває романтику. А саме їх – романтики і здорового прагнення пригод так не вистачає сучасному світу.

Як і кохання.

І лише про це розповідають легенди. Про суперскарби і суперкохання. Підручники історії також…

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», президент Музею слідопитів