Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [319]
Пошук
Наше опитування
Що Вас приваблює у Нацмузеї в Пирогові?
Всього відповідей: 429
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Інтерв′ю з головою незалежної профспілки

Інтерв′ю з головою незалежної

профспілки  Національного музею

народної архітектури та побуту України

Тамарою Таранушенко

         Сьогодні наша розмова з начальником відділу господарського забезпечення Національного музею архітектури у Пирогові, головою Незалежної профспілки «Захист справедливості» Тамарою Таранушенко. Чесно скажу, перед початком розмови виникали сумніви, чи можна деякі проблемні питання внутрішнього життя музею виносити на загал, чи не буде це порушенням якихось неписаних корпоративних правил. Але ми з Тамарою Володимирівною все-таки вирішили, що дані проблеми є характерними для інших музеїв, закладів культури та науки, що працюють у бюджетній сфері, тож можливо, наш досвід буде корисним для інших культурних установ.

         Початок розмови трохи затримався – пані Тамара якраз виконувала обов’язки чергового адміністратора Музею. Вона обходила територію, перевіряла роботу музейних служб, спілкувалась з майстрами та самодіяльними колективами. По дорозі зазирнула на квітники, які садила власними руками. Ненадовго перервала свій стрімкий рух і сіла напроти мене, уважно слухаючи питання та даючи ґрунтовні відповіді.

         Перше питання: навіщо музею була потрібна нова профспілка, адже в ньому багато років функціонувала професійна спілка працівників культури, обирала профком, ділила путівки, подарунки на Новий рік та Восьме березня. Ніби все нормально було. Можливо, вам не знайшлось там місця?

  • Навпаки, мене за рекомендацією однієї з найвпливовіших у музеї працівниць – Лідії Орел – було обрано в профком, де я займалась виробничими питаннями. Мною були підняті проблеми матеріальної допомоги, ведення документації та інші. Але профспілка не повинна займатись розподілом путівок та подарунків. Це входить до компетенції комісії соціального страхування. А функція профспілки – соціально-економічний захист працівників. Так от, коли справа дійшла до захисту працівників, стара профспілка відверто та звично «лягла» під адміністрацію, прийнявши зручну позицію.
  • У вас в вашому трейдюніонському сленгу існує спеціальний термін для подібних професійних спілок?
  • Так, подібні організації називаються «жовтими», або «банановими» - це – союзи, які підпорядковані адміністрації та виконують її волю замість захисту інтересів працівників. Це наочно проявилось у нас при переході закладу з підпорядкування Українського товариства охорони пам’яток історії та культури у підпорядкування Академії наук. При цьому було скорочено кількість доглядачів, для них була встановлена мінімальна заробітна плата та зняті доплати за другу садибу. Крім того, багаторічний незмінний голова профспілки Главацький слухняно затверджував незаконні звільнення. Нами – групою небайдужих працівників – 21 серпня 2010-го року  було прийнято рішення створити первинну профспілкову організацію Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості», що входить до конфедерації вільних профспілок України, очолюваною Михайлом Волинцем.На сьогодні я є головою музейної профспілки та заступником голови Київської міської профспілки.
  • А як ви співіснуєте зі старою музейною профспілкою?
  • Це – складне питання. У 2013-му році, коли писався новий Колективний договір, було створено Єдиний представницький орган, з яким, згідно законодавству, адміністрація повинна узгоджувати свої дії. На жаль, на даний час друга профспілка сповна проявляє свої «жовті» риси. Внаслідок цього не створені передбачені колективним договором комісії, незаконно відбуваються зміни структури музею, штатного розпису, відбуваються незаконні скорочення та звільнення працівників. Натомість керівництво спілки переслідує дріб’язкові меркантильні інтереси, купується на премії та грошові «подарунки».
  • То що, єдиний вихід – створення альтернативної профспілки?
  • Є різні випадки. Так, наприклад, в Лаврському заповіднику адміністрація навпаки, створила альтернативну «бананову» організацію, а в Історичному музеї принципово себе повела спілка, що працювала там з попередніх часів. Так що все буде залежати від чистоти помислів і гідності працівників.
  • Чому останнім часом Ваше ім’я звучить у деяких епізодах пов’язаних з конфліктом у музеї, хтось натякає на ваш складний характер?
  • Якщо подивитись правді в очі, наш музей знаходиться в одній з найбільших криз за всю майже піввікову історію його існування. Сама констатація цього, звичайно, не може подобатись посадовим особам, які до цього причетні. Але, як казала ФаінаРанєвська. «Я не червонец, чтобвсемнравиться». Моя задача, як фахівця, як голови профспілки, та, насамперед, як свідомої людини, піднімати болючі питання та вимагати їх вирішення.
  • Що зараз особливо загрожує існуванню найбільшого скансену у Європі?
  • Невмілий, бездарний менеджмент практично у всіх сферах діяльності музею: науковій, фінансовій та господарській. Основа основ діяльності подібної установи  - наука - знаходиться просто в жалюгідному стані. Відбулася негативна селекція  кадрів. Це – коли залишаються, м’яко кажучи, не кращі та передають свої традиції знову ж не кращим. Якщо за всю історію існування музею жоден(!) з працівників не захистив вченого ступеню на основі музейних матеріалів, то зараз ситуація взагалі патова. Нікому навіть провести на належному рівні обрядовий захід, провести конференцію або виставку. Пряма відповідальність за це лежить, крім генерального директора, звичайно, на науковому керівникові установи. Ігор Михайлович Паньків на цій посаді вже сьомий рік. Якщо людина за цей час навіть не вивчила екскурсію по музею, це вже багато про що говорить. Не кажучи вже про якісь серйозні наукові дослідження з музеєзнавства, архітектури чи фольклору. Вся робота зводиться до інтриг та цькування нелояльних. Зате  Ігор Михайлович незамінний, коли треба озвучити «генеральну лінію». Свого часу, за «регіонального» режиму, його відправляли у складі комісії для розправи над колективом Переяславського  Заповідника. Люди, за плечима яких десятки наукових праць, втрачали свідомість від знущань нашого «інквізитора». Про цей випадок у мене є відповідне звернення колективу з Переяслава. Також ми його бачили нещодавно на прес-конференції чудо-директора Історичного музею пані Сосновської, як авторитетного фахівця-музейника(?!). А феєричний виступ, організований Паньківим напередодні проведення фестивалю «Країна мрій», перевершив усі попередні подвиги. Мені досі соромно за моїх колег, які прийняли участь у цій ганебній акції. Після мого виступу у «Ранкових курасанах» на ТВІ, де були задані питання про те, куди підуть гроші від проведення фестивалю на території музею – а це, за підрахунками економістів, більше п’яти мільйонів гривень (!), заступник директора з наукової діяльності вивів на Співоче поле групу «спеціально навчених» товаришів та на камери кількох телеканалів розповів про мої людські якості, про якихось коней, але ні слова про те, яку шкоду та які збитки можуть бути завдані музею невмілим проведенням подібного заходу. «Хор» йому підспівав. Про це є маса фото- та відеоматеріалів. Після цього відбулось те, що мало відбутись. Музей залишився сплюндрованим та пограбованим. Замість п’яти мільйонів ми отримали неповні 200 тисяч. Решту грошей зараз розшукують правоохоронні органи.
  • Невже все так сумно? В музеї ж була плеяда фахівців, які започатковували цей скансен, збирали експонати, організовували майстрів…
  • Як я вже казала, залишились, м’яко кажучи, не найсильніші, а молоді спеціалісти категорично не можуть працювати під керівництвом Паньківа та терпіти його хамство та самодурство. Книги, що останніми роками видавались музеєм, готувала переважно Лідія Григорівна Орел, нові експозиції відкривала Романа Романівна Кобальчинська, хочу згадати також Щербань, Несен, родину Верговських, фахівців, які щиро вболівали за музей. На жаль, ці люди, в силу суб’єктивних або об’єктивних причин, сьогодні в музеї не працюють. А організувати будь-що, крім інтриг, заступник з науки з командою, що зібралась при ньому, на жаль, не здатен. Мені прикро про це говорити, я знаю, що знову накличу на себе хвилі бруду, але спостерігати за нищенням музею не маю морального права.
  • А Ви десь піднімали це питання?
  • Я неодноразово піднімала це питання на рівні музею, на рівні Управління музейною справою та на рівні заступників міністра. Попереднє керівництво міністерства відверто ігнорувало наші звернення, а перевірки, якщо вони і проходили останнім часом, не чіпали наукову діяльність музею, яка є основою його існування. Далеко не будемо ходити – у лютому 2016-го року  виданий Наказ про план заходів щодо статусу Національного відносно нашого музею. І що? У наукових відділах і кінь не валявся (можливо з тієї конюшні, про яку Паньків розповідав на камеру). Бачачи таку ефективність роботи, у мене складається враження, що кандидатську дисертацію пану Ігорю написав його тато – знаний у Франківську музейник. А реакція міністерства та управління музейною справою якщо і є, то, вочевидь, законспірована – я досі не отримала жодної зрозумілої відповіді.   
  • То що, з усього великого колективу музею з майже півстолітньою історією нема на кого спертись для позитивних зрушень?
  • Є, але, на жаль, тон задають не вони. Крім всього іншого, після чергової зміни штатного розпису та структури музею, в якій активну участь приймала наукова та юридична служби, штат музею скоріше нагадує оптово-торгівельну базу. Тут повно юристів, спеціалістів по закордонних зв’язках (без знання мов), науковців без ступеню захисту, або з кандидатською, яка не має жодного відношення до музейної справи, незрозумілих «фахівців» різних категорій… А от кого немає – так це архітекторів, відсутній відділ благоустрою  (це на 130 гектарах!), людей, які взагалі вміють щось робити руками критично мало – внаслідок цього об’єкти руйнуються та заростають бур'янами. А права та ліва руки заступника – я б радше назвала їх обох лівими руками  - це старший науковий працівник Петро Трохимович Вовченко, який у зручні моменти називає себе архітектором та Ніна Олексіївна Зозуля – начальник відділу Поділля та Зони вітряків. Спробуйте потрапити хоч до одного вітряка та ознайомитись з інтер'єром – і вам стане усе зрозуміло. Вітряки завжди зачинені, а їх внутрішній стан жахливий! Натомість Ніна Олексіївна обіймала посади секретаря тендерного комітету, голови бананової профспілки, етс, етс… я думаю, не здивую вас, якщо скажу, що майже всі останні тендери провалено, багато років ніхто не чув про наукові досягнення пані Зозулі, або ж, бодай про теми та звіти. Зате архітектурні досягнення пана Вовченка може побачити кожен: хата з Охтирки, що на Полтавщині, яка була покрита соломою під особистим керівництвом Петра Трохимовича, в перший-ліпший дощ потекла, як решето. Терміново була накрита руберойдом і стоїть багато років дивним гібридом із погнившою соломою…
  • А щось позитивне з життя музею?
  • Я вважаю, щоб почалися позитивні зміни, потрібна, в першу чергу, політична воля керівництва Міністерства. Адже потенціал нашого скансену – неймовірний. Це не тільки моя думка, але й багатьох фахівців, в тому числі іноземних. Фонди, в яких мертвим вантажем лежать майже вісімдесят тисяч експонатів – за відсутності власної виставкової зали ми лише надаємо їх іншим установам, нічого при цьому не отримуючи. Одна з найперспективніших наших експозицій – село 70-х років, яке розташоване у старому яблуневому саду. Більшість дерев потребують заміни, про унікальну виставку дерев'яних скульптур Пасіки чудову лекцію читає доглядач Запорізької садиби, а науковці натомість Миколаївську хату перетворили на похмільно-застільну. Після однієї з таких «нарад» один з наших працівників, Юрій Єнчев на виконання рішення науково-методичної ради пішов сокирою рубати вказівники дитячого майданчика «Простоквашино»(?!!) – це була феєрична картина, яку могли спостерігати відвідувачі музею!
  • А вам не здається, що ви говорите не про  свою сферу діяльності, адже ваш напрямок – господарський?
  • Справа в тому, що за час роботи у музеї я пройшла від експозиціонера-мистецтвознавця до начальника відділу. Крім того, в музей я теж прийшла не з молочно-товарної ферми, хоч і це вважаю відповідальною роботою. У 1994-му році я була відзначена званням Відмінник освіти України та відповідним пам’ятним знаком. Тож я в усьому прагну бути фахівцем. А як голова профспілки зобов’язана знати всі сторони роботи музею. Так, звичайно, існує багато питань, які стосуються господарської сфери. Ми на сьогодні за рахунок музею безкоштовно забезпечуємо водою майже все селище Пирогів, недороблено каналізаційну мережу, із запроектованих п’яти туалетів працюють два… це – вже питання не до наукової частини. Дуже багато питань до директора, його першого заступника, бухгалтера, в тому числі фінансового плану – в першу чергу по преміюванню, доплатам та квитковому господарству. Але, я наголошую, якщо перевірки діяльності музею стосуються переважно господарської та фінансової діяльності, то наукова та просвітницька – terraincognita. Навіть неефективне та нецільове витрачання коштів на даний вид діяльності більш ніж на 20 мільйонів гривень, на що зауважила Рахункова палата, залишається без змін.
  • Думаю, в одному інтерв’ю ми не зможемо охопити всі проблеми, які, на жаль, характерні для багатьох закладів культури. Тож яке їх рішення, на вашу думку?
  • На мою думку, повинна відбутись повна заміна керівництва заміщенням на конкурсних засадах. При цьому основна увага повинна бути не на особі претендента на посаду, а на його програмі. Оновлення наукової діяльності необхідне, як повітрі. Я вже не кажу про адміністративну – це – суцільне порушення.
  • Будемо сподіватись, що з новим керівництвом Мінкульту позитивні зміни у вашому та інших музеях відбудуться.

 

Розмову записав Вадим Логвінов.

Категорія: Мої статті | Додав: defaultNick (25.06.2016)
Переглядів: 903 | Теги: Інтерв′ю з головою незалежної профс | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Locations of visitors to this page