Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [318]
Пошук
Наше опитування
Що Вас приваблює у Нацмузеї в Пирогові?
Всього відповідей: 423
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Зустріч у Пирогові Інтерв’ю з засновниками музею Народної архітектури та побуту

Зустріч у Пирогові

Інтерв’ю з засновниками музею

Народної архітектури та побуту

Недільного дня у Національному музеї народної архітектури та побуту України, в народі більш відомому як «музей у Пирогові» мені пощастило зустрітись з двома дуже неординарними особистостями. Зарослими бур’яном стежками Музею неспішно прогулювались дві гарні жінки старшого віку, зі смаком вбраних у одяг з українським орнаментом, що ненав’язливо вплітався у модерний силует. Розповідати про цих жінок можна годинами, настільки незвичайне та багате подіями їхнє життя. Але я спробую коротко представити їх та послухати їхню думку про сучасний стан та перспективи розвитку Музею та музейної справи.

Дозвольте представити : Лідія Григорівна Орел та Світлана Олексіївна Щербань – люди, які майже півстоліття тому разом з Академіком Петром Троньком почали перетворювати поля та сади радгоспу «Хотівський» на найбільший у Європі скансен – музей під відкритим небом. Авторки багатьох книг та публікацій про український побут, зникаючу дерев’яну архітектуру українського села, хранительки багатьох безцінних знань про таїнства української культури.

Перше питання до С. Щербань: Пані Світлано, як Ви вважаєте, в якому стані знаходиться зараз музей під керуванням команди Юрія Бойка?

  • По-перше, хотілось би, щоб, коли заходиш в Музей, не заходячи ще до садиб, бачити більший порядок на території. Не є характерним для українського села те, що всюди не покошене, садиби позаростали бур’янами. Наприклад, хата священика напроти церкви з дуже гарним інтер’єром. У дворі – жодної квіточки, все поросло бур’яном. Свого часу будинки перевозились з надвірними будівлями, ретельно вималюваними екстер’єрами, де були детально відображені кожне деревце, зільники-квітники, навіть з сортами квіток, які повинні там рости. На жаль, нічого цього не дотримано. Ще одне: хата з села Бабани знаходиться в дуже тяжкому стані та потребує негайного ремонту. Потрібне або негайне втручання архітектора та будівельника, або ж садиба повинна бути зачинена для відвідувачів. (Уточняю – на сьогодні в музеї нема жодного архітектора. Зате в наявності маса юристів, спеціалістів по закордонним зв’язкам та інших непрофільних напрямків – авт..).
  • Як Ви вважаєте, чи дотримується на сьогодні концепція, що була в основі створення Музею?
  • Великою мірою – ні. Ось, наприклад, там, де зараз ресторан «Шинок», нами було задумано заклад з приготування традиційних українських страв. Стараннями орендарів там є щось подібне, принаймні за назвами. Але навколо шинку і не тільки навколо шинку набудовано безліч випадкових споруд – очевидно, керівництво зовсім не зважає на автентику та архітектурну достовірність – все занадто комерціалізовано.Дивує також, що на кожному кроці продається горілка та самогон – думаю, у іноземців можуть скластися хибні враження про наші культурні традиції.
  • Скажіть Вашу думку про стан архітектурних будівель
  • Скажу коротко: вони занедбані. Свого часу ми привезли їх сюди, щоб зберегти навіки. Вони збереглися у нашому Музеї, а там, звідки вонидоправлені, люди вже такого не можуть побачити – як, наприклад, мальована хата з Полтавщини, або поліська хата з Сомарів… Керівництво повинно відчувати особисту відповідальність за кожен об’єкт, більшість з яких унікальні. Не може Музей існувати без архітекторів, без відділу благоустрою та озеленення – територія більше ста гектарів!
  • Ваше враження від вхідної групи?
  • Я прийшла лісовою стежкою. Вражає бруд, особливо при наближенні до Музею. А на вході – не можна нічого розібрати. Хаотичне нагромадження випадкових споруд, стихійна торгівля, всі ловлять тебе за руки, щоб продати якийсь китайський товар. Вхід вже безнадійно застарів, його потрібно давно реконструювати. Кудись зник навіть звичайний інформаційний стенд
  • Таке враження, – вступає в розмову Лідія Орел, що на цій території заробляють всі, крім самого Музею. Орендарі, велосипеди, електромобілі, якісь канатні дороги та надувні гірки. Чомусь ці гроші не йдуть на ремонти, реставрацію, нові експедиції. Куди вони йдуть – питання до керівництва. На необґрунтовані премії, чи по чиїхось кишенях? Я бачу складний моральний клімат, сварки між працівниками, що не сприяє нормальній роботі. Сьогодні, у вихідний день, переважна більшість будинків закрита. В кращому випадку, як на експозиції «Полтавщина» з восьми хат відкрито дві. Невже не можна вихідний день доглядачам робити в інші дні, коли значно менше відвідувачів?
  • Це, очевидно, недопрацювання наукового та експозиційного керівництва?
  • Жодної наукової діяльності в Музеї на сьогодні я не бачу. Скансен зупинився у розвитку та відкочується назад. Якщо раніше ентузіасти своєї справи у набагато більш складні часи зібрали колекції, які зараз складають основи найбільших музеїв Києва – Лаври, Історичного та інших, то у нас на сьогодні – повна бездіяльність. Не опрацьовані багатющі колекції наших фондів (які налічують понад 70 тисяч примірників). Зараз відсутні експедиції навіть у ближчі села Київщини. Складається враження що керівництво музею, тим більше наукове, взагалі не розуміє своєї ролі у даних процесах. Нема тем по наших колекціях ікон, музичних інструментів. Ні наукових тем, ні буклетів – нічого! У мене давно лежить готова до друку книга «Музей архітектури. Путівник-довідник» . Унікальні фотографії. Я показувала його ще попередньому керівництву. – жодних наслідків. Вважаю нагальною необхідністю, не чекаючи, поки Міністерство культури проявить хоч якусь активність, виступити з ініціативою, яку пані Світлана (Щербань – авт..) назвала «Україна на схилах Дніпра». Мова йде про концепцію – не стільки розвитку архітектурної експозиції, а збереження того надбання, що вже є. Є нагальна потреба підвищення загального рівня наукового персоналу. Одним з кроків я вбачаю перенесення музейної бібліотеки з Лаври на територію Музею та глибше вивчення працівниками предмету. Тоді не буде таких прикрих «ляпів», як серед літа – сухі квіти у глечику, як на Полтавщині – парадокс! Не щастило і не щастить цьому музею на керівників – зараз у ньому вже восьмий директор. Але все, що зроблено, що досягнуто –  все скоріше всупереч, а не завдяки. Хочу згадати архітекторів, як музейних, так і тих що залучались зі сторони. Смолінський, Прибєга, Хохол, Самойлович, Логвинов. Завдяки їм зібрано унікальну колекцію дерев’яних споруд, більшість з яких – оригінальні.
  • То проблема, ви вважаєте, в зміні поколінь, чи у непрофесіоналізмі нинішнього адміністративного та наукового керівництва?
  • Керівникам музею не зайве було б розібратися у специфіці даної роботи, відрізняти реконструкцію від реставрації та взагалі глибше знати предмет. Знаю, що штат Музею налічує понад дві сотні працівників. Потрібно негайно перегрупувати, і зробити, щоб більше третини працівників могли щось робити власними руками. Є у нас якісь реставраційні служби в Лаврі, у музейних фондах, але, при їхніх низьких зарплатах вони більше працюють на приватні замовлення. Це жодним чином не вирішує проблему. Я не вбачаю у діях керівництва якогось залучення спонсорських грошей на розвиток та збереження музею – скоріше навпаки – йде вимивання коштів. Потрібна зміна керівництва, і новий керівник повинен бути фахівцем та бути єдиним у своїх діях з практичними виконавцями. Давно пора переглянути стан збереження заскладованих об’єктів – донецької хати священника з Благодатного, мальованої хати з Котильви. Загалом, чотирнадцять(!) заскладованих об’єктів заслуговують більшої уваги. Багато людей, що працюють в Музеї, на сьогодні є просто баластом. Потрібно усвідомлювати, що музейна робота не відноситься до категорії високооплачуваних. За приклад візьміть Сікорського з переяславського заповідника – він прийняв музей з 54-ма експонатами, а коли він пішов з життя, залишав 24 музеї! Що мав Возницький у Львові? Ці люди не дбали в першу чергу про власне благополуччя та наживу. Пріоритетом був розвиток музею. Багато залежить від керівника. Коли сьогодні приїхали майстри і творчі колективи, керівник і науковий керівник Музею не знайшли навіть часу під’їхати до них і принаймні подякувати та виявити увагу. Це – непорядок. Відсутня була реклама сьогоднішнього заходу, не працювали зі ЗМІ. Сайт музею або мовчить, або видає рекламу рок-концертів через якусь «Контрамарку». Обряди зведені нанівець. Нема «Веснянок», на вербну неділю з майстрів, які зі своїми виробами приїхали у Музей, намагаються здерти якісь гроші. Що є вдосталь – шашлики. Не вбачаю в цьому жодної автентики.
  • То як Ви бачите вихід з кризової ситуації, в яку все глибше занурюється скансен?
  • Потрібно збирати колектив, викликати директора з його заступниками, щоб не ховалисьвід людей та ставити йому жорсткі вимоги. А якщо вони не згідні, або не можуть – хай ідуть собі з Богом шукати іншої долі. Очевидно, потрібен конкурс на нового керівника. Далі так бути не може – хати стоять, як домовини. Зникають будівлі 16 та 18-го століття. Чому нічого не робиться у сучасному селі? Те, що зараз відбувається – не робота Музею. Фестивалі, на яких розкрадаються кошти – не варіант використання унікальної території Музею.
  • Знаючи Вашу невгамовну натуру, хочу спитати про Ваші плани, Лідія Григорівна?
  • Мене дуже непокоїть стан збереження об’єктів. Самарську хату потрібно розібрати, обробити і поставити на основу. Такої будівлі не має жоден скансен світу. Свого часу ми лютої зими знайшли її на хуторі Берестя в одній з експедицій. Багато експонатів, що були нам подаровані, за неналежного зберігання вже втрачені назавжди. Хотілося б підказати, яким чином впорядкувати інтер’єри будівель. Проблема в тому, що нинішнє наукове керівництво в силу своєї некомпетентності мене не почує. Наука на сьогодні в музеї відсутня. На останній міжнародній конференції жоден з наших науковців не виступив. Не видали жодного збірника. Рівень того,що на сьогодні пишеться – шкільні реферати замість солідних монографій. Це нікуди не годиться.У мене багато думок, якими я могла б поділитись з зацікавленими очільниками. На жаль, нашому Музею не пощастило з керівником, який би хоч трохи був подібний на переяславського Сікорського. Описання експонатів, оцифрування колекцій, не пронумеровані та неописані дерев’яні експонати – чому це непокоїть мене, а не турбує керівництво закладу? Адже я – людина зайнята, готую до друку власні чотири книги, жодної допомоги в цьому з боку керівництва музею не відчуваю. Але стільки душі вкладено у скансен, що відійти, як інші, і спостерігати байдуже я не зможу.

Розмову записав Логвінов Вадим.

Категорія: Мої статті | Додав: defaultNick (16.06.2016)
Переглядів: 266 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Locations of visitors to this page