Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [318]
Пошук
Наше опитування
Що Вас приваблює у Нацмузеї в Пирогові?
Всього відповідей: 419
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Міністерство свинячої чуми Культура і люди

Міністерство свинячої чуми

Культура і люди

         Добігає безславного кінця каденція чергового міністра культури – В’ячеслава Кириленка. Про внесок у культурний розвиток говорити не будемо – це буде блюзнірством. Оскільки він не виняток – у цьому кріслі бували різні персонажі, здебільшого, без особливого успіху. Пропоную виміряти діяльність кожного міністра мінімальною шкодою, яку він приніс державі на посаді.

Так от, діяльність нинішнього міністра з його командою можна порівняти з залпом установки реактивного вогню БМ-12 «Град». Руїна, що лишається після цих культурників, не вся піддається реставрації.

Будемо справедливі – для цього не потрібно було демонічного генію руйнівника. Досить було в нових умовах, в цей критичний час діяти старими методами. Ніби не йде війна, не відбулося революції гідності… Як сказав наш геній Микола Сядристий, міністерство культури УССР було створено, щоб слідкувати за інтелігенцією. Країна змінилась, люди змінились – структури міністерства залишились. І якщо раніше, в період суцільної стагнації, коли нашою культурою цікавились хіба що іноземні спецслужби, але аж ніяк не українські чиновники, можна було відсидітись у міністерських кріслах, отримати  певний ранг держслужбовця, дати своїм друзям звання «заслужено-народних» та спокійно вертатись у творчу тусовку – ті часи пройшли безповоротно.

Якщо відверто – жодного впливу на розвиток культури міністерство не має. Слідкувати за інтелігенцією теж не дуже зручно – відсутній основний інструмент впливу – КГБ. Міністерство має вплив та живий інтерес до коштів та майна, що надходять та є у власності державних структур, та носять назви «культурних закладів». Звідси – і безкінечні скандали з майном та коштами, скандальні призначення нібито некомпетентних людей на ключові посади, де «освоюються» великі гроші. Так от, компетенція цих людей полягала і полягає не в тому, щоб дати розвиток певному музею або театру, а в тому, щоб потрібні грошові потоки рухались у певному напрямку.

Так от, призначення Кириленка віце-прем’єр-міністром культури (дивне словосполучення, але в-п-міністру видніше) для невтаємничених виглядало пристойно. Жалісливі бабусі пам’ятають молодого Славка та ще студентів з білими хусточками на головах у шезлонгах на граніті – діти відстоювали справедливість. Так от, зараз справедливість для цих дітей настала – міністр Кириленко та його заступники Зубко та Карандєєв якраз з тих «гранітних революціонерів». Жалісливих бабусь хочу заспокоїти – діти сильно виросли і не голодують. І, якщо на виході з міністерства побачать якихось дітей на граніті з білими пов’язками – спокійно переступлять.  Концепції роботи міністерства досі ніхто доступно не озвучив. Ці «зальотні культурники» чомусь вважають її концепцією розвитку культури. Хай хтось більш компетентний пояснить їм, що наша культура розвивалась задовго до Трипілля, коли ще ніхто не мріяв про їхнє міністерство. Зараз розвиток теж іде незалежними курсами. А інакше – уявіть собі – на півроку, поки кращі креативні уми « українського міністерства української культури України» день і ніч працюють над програмою розвитку, мовчать бандури, нишком сидять симфонічні оркестри та театральні трупи, не пишуть письменники – а раптом проскочить фальшива нота, що не вписується у концепцію?! Ух! Аж страшно уявити.

А от з кадровими призначеннями все значно простіше. Знакові національні заклади очолюють особи, що перед тим там бували хіба що на екскурсіях. Музей у Пирогові очолив діючий священик, що у вільний від проповідей час «порулює» музеєм. Пам’ятаєте анекдот? – «якби я був царем, я б шив вечорами брюки і був би ще багатшим». Концепцію розвитку, яку вдалось почути від нього, спрощено можна було б висловити так: «ви тут крали, а тепер ми прийшли…(красти?)». Зараз через півроку бездарного «правління», креативна команда попа намагається зліпити щось на кшталт програми, взявши за основу розробки одного НДІ тринадцятирічної давнини, які були застарілими вже на момент їх розробки. У перервах між цим титанічними трудами архі-директор запускає у світ меседжі на кшталт заселення музею екопоселенцями-амішами, розформування найбільш унікальних експозицій, тощо. Коментувати дані заяви безперспективно, тому що автор відразу від них відмовляється.

Але одне безперечне досягнення «гранітно-попівської» команди, безперечно, є – проведення фестивалю «Країна мрій». Не можу нічого поганого закинути талановитим виконавцям, майстрам народних ремесел та відвідувачам, які віддали свої зароблені гроші на те, щоб доторкнутись до сучасної культури. А їхні гроші пішли в обхід державної скарбнички і зараз, напевно, конвертовані у дорогі машини, годинники тощо. При кошторисі даного заходу більше п’яти мільйонів, музей отримав менше сто вісімдесяти  тисяч. Хто не знає, на подібні заходи існують стандартні процедури складання кошторисів. П’ять мільйонів і сто вісімдесят тисяч – уловлюєте різницю?  Захід благословили найвищі ієрархи культури – в-п-міністр зі свитою, давній Президент Ющенко та інші, кому не соромно. На даний момент у музею заблоковані рахунки, не проведені тендери, невчасно сплачується заробітна плата, поля, що відведені під посіви, позаростали бур’яном  — КУЛЬТУРОМОР!

Інший «спецпризначенець» міністерства у Національному музеї історії – Сосновська – йде на рекорд, виносячи по чотири-п’ять доган на день та звільняючи спеціалістів десятками. – Не дай, Боже, з Івана пана, а з нереалізованого комсомольського ватажка – директора  надскладного музею!

Список «діянь» цієї дивної установи можна продовжувати безкінечно довго, але останнє доручення в-п-… і так далі, вразило усих: йому доручили контролювати свинячу чуму. Значить, культуру «зробив», пожежу на нафтосховищі БРСМ «сделал», тепер свині… Хтось, хто має доступ до правлячих вух, скажіть там: свині не винні! А якщо серйозно, цей гучний провал «культурної» політики повинен остаточно показати: будь-який чиновник, що прийшов очолювати певну галузь або заклад, без програми та без конкурсу, з великою ймовірністю, цю галузь занапастить. А всілякі «білі» та «сірі» списки, як імітація діяльності опускають наш об’єктивно високий рейтинг як гідної нації все нижче і нижче.

Нещодавно почув таку думку, яка, ймовірно, «напрацьована» в найближчому колі в-п-м… : давайте берегти поодиноких українців у владі(?!!). Бо ж, більшість там, самі знаєте, хто… Виходячи з цього, я хотів би: а) запросити сертифікат українськості, з гербовою печаткою; б)зобов’язати ходити на роботу в шароварах та їздити на українських машинах або велосипедах! Перефразовуючи останню думку, напевно, потрібно дозволити українцям красти і не працювати, а інших – в тюрму!  А як мені, то хай міністром буде індійський афро-американець китайського походження. При умові, що він буде вмілим менеджером-реформатором, не корупціонером та професіоналом. А пріоритетні напрямки розвитку окремих галузей можуть визначати групи незалежних експертів. Не «при міністерстві», а незалежних.

Я, як працівник музею, який знаходиться у підпорядкуванні мін культу, можу сказати: такої розрухи не було ніколи. А таких фінансових зловживань не було з часів, коли музей курував сумнозвісний академік Микола Жулинський за допомогою проросійського «казачєства». Тоді, після низки гучних скандалів, музей перейшов з підпорядкування Академії наук у Мінкульт. Зараз є вибір: або музей іде з міністерства, або міністр зі своєю командою. Пропоную друге.

В. Логвінов

https://surmanova.wordpress.com/

Категорія: Мої статті | Додав: defaultNick (12.08.2015)
Переглядів: 129 | Теги: Міністерство свинячої чуми Культура | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Locations of visitors to this page