Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [318]
Пошук
Наше опитування
Що Вас приваблює у Нацмузеї в Пирогові?
Всього відповідей: 423
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Нове життя старого млина

Нове життя старого млина

Національний музей у Пирогові дивує і радує! 

Напередодні  Івана Купала, під самісіньку чарівну ніч, відбулося диво-дивне: на експозиції Карпати, серед смерек та ялинок, пробився  струмок, побіг по камінням  веселим водограєм, потужно  вдарив по лопатим колесам – і старий водяний  млин ожив! Закрутились колеса, ворухнулися жорна –посипалось справжнісіньке  борошно…

 

 

Цього моменту млин чекав довго. Дуже довго.  Десятки років стоїть він  на пагорбі музею, приваблюючи до себе  художників, фотографів,  митців, архітекторів, навіть президентів.

Ним милувалуються, його малюють,біля нього фотографуються, а він терпить. Його точать хробаки, тріскаються стіни, ламаються  колеса.  А він мовчки старіє  і  згадує  своє життя..

Згадував рідне Закарпаття, гірське  село Пилипець, господаря  мірошника, всі зернини, які  ретельно перетирав у борошно та крупу.

Скільки років пройшло!  Не порахуєш.   Аж  з 80- х років  ХІХ століття. 

А все почалося зі сміливих планів Михайла Пирча – задумав він на річці  млин поставити  -  сім’ю з млинарства  годувати. Голодно тоді  жили в горах:  на полонині овець  пасли, бокораші  дерево сплавляли, жінки біля хати та дітей поралися.

А Михайло захотів  млина мати. Буде млин -  буде й  борошно. Буде борошно – буде й хліб і начинка, будет  мелай на токан. Аби не лінився.

Вибрав місцину за селом - подалі від людей, поближче до чортів -  всі ж знають, з ким мірошники водяться! - та й побудував млин  зі стрімким дахом, великим колесом та  двома хижами: для роботи та для відпочинку.

Перегородив річку, зробив загать, видовбав  жолоби –  і  запустив млина.

Сім’я залишилася у  Пилипцях  жити, а мірошник час від часу приїздив туди зерно людям молоти. Жив за мірку борошна. Добрий був, веселий. І справу свою передав синові Федорові.

Так би й працював собі Федір Пирч мірошником, та почалася  війна.  За нею - колективізація.

Багато чого  бачив млин за своє життя, але  мовчить…

В 60-х роках ХХ століття  в останнє зупинилися  колеса. Застигли жорна. Млин стояв довгий чaс пусткою.  Пропав би  в горах, згнив би, розвалився.  Але, прийшли науковці з Києва. Подивилися, придивилися  та й  забрали - до музею, під Київ.

Поставили його на почесному  місці біля церкви.  А запустити не запустили. Залишили пам’яткою народної архітектури та побуту Закарпаття.

Так і простояв більше 30 років не рухаючись.

 

 

До музею прийшли нові люди Дмитро Олійник та  Сергій Вишнюк: молоді, енергійні, амбітні  та  креативні. Побачили млин – і загорілися:  хочемо запустити!

Ніхто не вірив.  А вони не слухали та  шукали можливостей, грошей, людей. Знайшли. Переконали  і  реалізували.

Спонсор – «Миронівський хлібопродукт» - підтримав ідеєю молодих, відремонтував механізм, поставив нові колеса, встановив жорна, запустив воду –  старий млин ожив.

 

 

Тече струмок  з-під  смереки, б’є колеса – а ті   весело крутиться, зачаровують відвідувачів, нашіптують казки та легенди, зерно мелять…

 

Дивишся і розумієш – диво буває. Особливо в ніч на Купала: у кого папороть цвіте, хтось скарби знаходить. А в музеї у Пирогові вже другий рік поспіль  отримують нове життя   музейні пам’ятки: минулого року Дуб Перуна підняли, цього року – млин запрацював. Мабуть, це вже стає традицією – напередодні Івана Купала  відреставровані музейні об’єкти відкривати.

 

Дякуємо, хлопці, за подарунок. Хай ваші мрії й надалі  збуваються!

 

Н.Іванченко

Фото Юлії Коваленко

Категорія: Мої статті | Додав: vik (08.07.2014)
Переглядів: 374 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Locations of visitors to this page