Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [318]
Пошук
Наше опитування
Що Вас приваблює у Нацмузеї в Пирогові?
Всього відповідей: 423
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ ПРО РОЗМІРИ, АРХІТЕКТУРНИЙ ТИП ТА АНАЛОГІЇ ПАЛАЦУ І. МАЗЕПИ НА ГОНЧАРІВЦІ

Надруковано в Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. Випуск 7 (Київ-Глухів, 2014), с. 26-38.

 Володимир Мезенцев

ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ ПРО РОЗМІРИ, АРХІТЕКТУРНИЙ

ТИП ТА АНАЛОГІЇ ПАЛАЦУ І. МАЗЕПИ НА ГОНЧАРІВЦІ

В статті на основі писемних та нових археологічних джерел розглядаються дискусійні питання про розміри, конструкцію, архітектурний тип і аналогії головної резиденції гетьмана І. Мазепи на передмісті Батурина Гончарівці. Проводиться широкий порівняльний аналіз споруди. Аргументується версія про унікальність плану, архітектури і декору та багатоповерховість цього палацу і його відмінність від народного типу одно-двоповерхових кам’яниць козацької старшини.

            Ключові слова: план, будівельна техніка і конструкція, кількість поверхів, архітектура, орнаментація, аналогії палацу І. Мазепи на Гончарівці.

 

Розкопки залишків палацу гетьмана Івана Мазепи на передмісті Батурина Гончарівці та вивчення його будівельної техніки, архітектури і декору мають велике наукове значення. Жодна резиденція гетьманів не збереглась, їх рештки не знайдені і не досліджуються в інших столицях козацької держави. Деякі історики архітектури та автор вважають, що головна резиденція І. Мазепи на Гончарівці була порівняно великою триповерховою багато прикрашеною спорудою, незвичайною для палат козацької еліти (рис. 1-3) [1].

Однак серед археологів існує інша точка зору [2]. Ця робота на основі писемних та нових археологічних джерел розгляне дискусійні питання про розміри, конструкцію і кількість поверхів палацу Гончарівки, його план, архітектурний тип та їх аналогії.

1995 р. археологічна експедиція Чернігівського національного педуніверситету ім. Т.Г. Шевченка (ЧНПУ) та Інституту археології НАНУ почала розкопки залишків палацу на Гончарівці. З 2003 р. їх плідно продовжила Батуринська українсько-канадська археологічна експедиція за участі автора [3]. Батуринську експедицію очолюють директор Центру археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя при ЧНПУ к.і.н. Вячеслав Скороход та його заступник Юрій Ситий. Відомий історик Гетьманщини, директор Інституту історії, етнології та правознавства ЧНПУ, проф. Олександр Коваленко допомагає організації та фінансуванню експедиції й виданню її матеріалів.

Уперше гетьманський дім на Гончарівці згадується в Літописі Самійла Величка при описі подій 1700 р. [4]. Очевидно, у другій половині 90-х рр. XVII ст. І. Мазепа переніс свою головну резиденцію з цитаделі батуринської фортеці на передмістя Гончарівку. Воно займає високий берег р. Сейму за 2 км на південний схід від колишньої фортеці. Там гетьман спорудив велику укріплену заміську садибу з цегляним палацом.

Як показали археологічні дослідження, під час зруйнування Батурина російською армією у 1708 р. цей палац було пограбовано і спалено. Відтоді будова стояла у запустінні, розграбовувалась і поступово руйнувалась. Протягом XVIII–XX ст. місцеві мешканці розбирали її на цеглу та інші будівельні матеріали для перевикористання.

Котлован палацу знаходиться на краю високої берегової тераси і орієнтований довгою віссю південь-північ. Розкопки виявили лише невеликі залишки фундаментів “in situ” та їх рови, з яких майже повністю вибрали цеглу і забутовку, та численні будівельні й декоративні матеріали у переміщенному стані в заповненні котловану. Багато будівельних решток палацу знайдено також в котлованах сусідніх дерев’яних споруд садиби І. Мазепи. Вірогідно, їх перенесли туди під час розбирання руїн його вілли.

Фундаменти палацу були капітально і якісно муровані методом «у ящик». Лицьові стінки складались з перев’язкою шовів з чергуванням в одному ряді ложків та тичків і з’єднувались поперечними кладками через 1,7 м. Простір між стінками забутували цегляним боєм, пролитим вапняним розчином. Зовнішні фундаменти мають ширину 1,2–1,3 м, а підмурки внутрішніх стін підвалу – 0,8-1,1 м (рис. 4-6) [5]. За межами котловану кладок не знайдено.

Хоча розкопки заповнення котловану ще не завершені, археологи вже надійно відтворили план та розміри підвального поверху палацу (рис. 1). Основний підквадратний об’єм споруди (15 х 14,5 м по зовнішній стороні) мав льох того ж розміру і глибиною біля 4 м. Підвал був поділений в центрі навхресними стінами на чотири камери, близькі за площею і перекриті склепіннями.

З півночі до основного об’єму палацу відпочатку прибудували цегляне прямокутне приміщення (12 х 5 м) із входом у західній торцевій стіні (рис. 1, 7). Підмурки прибудови були тонкішими – біля 70 см ширини. В її західній частині виявили залишки сходів до льоху, центральний коридор та малу нежитлову камеру в східній частині. Сходи вирізали у материковій глині й замостили тесаними колодами, від яких лишились отвори у північній стіні прибудови, що краще збереглась. З коридору був вхід до північно-східного приміщення підвалу основного об’єму споруди [6]. Порівняно тонкі стіни прибудови, скоріше, перекрили балками, а не склепінням, як решту підвалу. У наземній частині прибудови могли бути також дерев’яні сходи на верхні поверхи палацу. Разом із прибудовою його довжина становила приблизно 20 м, ширина – 14,5 м.

Багаторічні археологічні дослідження на Гончарівці не знайшли залишків інших мурованих будинків. Без сумніву, вищеописані котлован з рештками багатої цегляної житлової споруди вірно ідентифікується з палацом І. Мазепи в цій околиці Батурина, відомим за історичними джерелами. Експедиція також розкопала залишки багатьох менших житлових, службових і господарчих будівель та церкви цього гетьманського маєтку. Але усі вони були дерев’яними [7].

Окремі архітектори припускають, що споруда на Гончарівці, відкрита археологами, була одноповерховою нежитловою кам’яницею для зберігання цінностей, особливо скарбів І. Мазепи. Сам він мешкав і приймав гостей у дерев’яних флігелях та покоєвих хатах цього двору. Проте така гадка спростовується знахідками численних кахлів від печей у котловані будинку та виключним багатством його декору глазурованими поліхромними керамічними та різьбленими кам’яними деталями, про які мова піде нижче. Це доводить житловий і палацовий характер цегляної будівлі, розкопаної на Гончарівці.

Деякі археологи також твердять, що цей палац мав тільки один наземний поверх, посилаючись на ширину його зовнішніх фундаментів—до 1,2-1,3 м. На їх погляд, для мурованої споруди XVII ст. вони були завузькими, щоб нести більше ярусів [8].

Однак, за оцінкою таких спеціалістів з історії та реставрації української архітектури, як Володимир Ленченко, Віталій Отченашко, Володимир Косьяненко (Київ) та завідувач відділу архітектурної археології Державного Ермітажу, д-р Олег Іоанніссян (Санкт-Петербург), вказана ширина фундаментів гончарівського палацу була достатньою для навантаження трьох і більше поверхів [9]. Солідність конструкції підмурків цього будинку описана вище.

На основі малюнку Мазепиної резиденції в Батурині 1744 р., який розглянемо нижче, знавець архітектури козацької доби та дослідник палацу на Гончарівці В. Ленченко переконливо вважає, що він мав три поверхи і мансарду (рис. 2). На одному з поверхів був зал. Міжповерхові перекриття могли бути пласкими балочними [10].

Припустимо, що внутрішні стіни верхніх поверхів та мансарди також були дерев’яними. Знайдені в ході розкопок палацу численні обпалені керамічні плитки підлоги, пічні кахлі та сплавлене віконне скло свідчать про наявність там значних дерев’яних конструкцій, які сгоріли у 1708 р. Перекриття та внутрішні стіни з дерева набагато легше склепінь. Останні були необхідні лише для вогкого підвалу.

Один із провідних реставраторів гетьманських палаців та цитаделі Батурина XVII–XVIII ст., головний архітектор проектів Інституту УкрНДІпроектреставрація у Києві Володимир Косьяненко, поділяє думку про багатоярусність резиденції І. Мазепи на Гончарівці. Він гадає, що підквадратні камери її підвалу перекрили півциркульними чи хрещатими склепіннями. На них могли встановити внутрішні стіни наземних поверхів основного підквадратного об’єму палацу в будь-якому ладі. Вони не обов’язково спирались на внутрішні стіни підвалу й повторювали їх планування [11].

Додамо, що внутрішні стіни поверхів та мансарди над залом не мали б опори на навхресні муровані стіни підвалу і могли мати інше планування. Відповідно, перекриття цих верхніх поверхів палацу не були склепінчастими, а тільки легшими дерев’яними, як, правдоподібно, і їх внутрішні стіни.

Котлован палацу Гончарівки вирито у шарі надзвичайно щільної материкової глини, глибина якого на цій ділянці сягає 8–9 м. У 2004 р., на запрошення Батуринської експедиції, спеціалісти з Інституту геологічних наук НАНУ провели буріння свердловин на дні котловану і встановили, що глибина шару глини під фундаментами споруди становить 4,2 м [12]. Таке підгрунтя придатне для зведення тут мурованого багатоярусного будинку.

Відзначимо, що зовнішні фундаменти та стіни підвального поверху спорудили впритул до вертикальних бортів котловану, і так вони спирались на тверду глину. Імовірно, це підтримувало стіни підвалу, які «розпирало» в зовнішні боки під вагою важких склепінь. Так, склепінчастий підвал підквадратного основного об’єму, заглиблений впритул у глибокий шар твердої материкової глини, служив міцною і компактною базовою конструкцією для наземної частини палацу, спроможною витримати навантаження кількох поверхів.

У 2005 р. в Інституті геологічних наук НАНУ провели лабораторні випробування 10 зразків цегли з фундаментів гончарівського палацу. Вони показали, що межа її міцності на стиск досягає 240 кгс/см2. Цегла Мазепиної оселі і дотепер в 1,3–1,5 рази твердіша за пересічну сучасну цеглу і водостійка. За міцністю вона відповідає сучасному стандарту цегли марки 250 [13].

Одночасно в цьому інституті провели лабораторні аналізи семи фракцій сірого будівельного розчину з мурування фундаментів палацу. Вони виявили, що розчин складається з вапна з домішками піску, глини та органічних речовин і характеризується високою зкріплюючою здатністю й водостійкістю. Щільність розчину становить в середньому 1747 кг/м3 [14]. Це показує високу якість і міцність будівельних матеріалів та потужність підмурків головної резиденції І. Мазепи.

Деякі дослідники твердять, що за архітектурним типом, планом і параметрами палац на Гончарівці був подібним до цегляного одноповерхового будинку полковника Якова Лизогуба у Чернігові (рис. 10, 11) [15]. Останній побудували також у 1690-х рр. 1698 р. Лизогубову кам’яницю привласнив І. Мазепа. У XVIII cт. там розміщувалась канцелярія Чернігівського полку, і цю пам’ятку іноді називають полковою канцелярією.

Однак вважаємо, що будинок Я. Лизогуба в Чернігові належить до іншого типу, ніж гончарівський палац, і має відмінні розпланувально-просторову структуру, конструктивне і архітектурне рішення та декор. Довжина чернігівської резиденції Я. Лизогуба (21 м) та її ширина (16 м) були трохи більші, ніж габарити Мазепиної оселі. Полкова канцелярія Чернігова є прямокутною з шістю кімнатами на наземному поверсі та льохом такого ж розміру й планування. Обидва яруси перекриті циліндричними склепіннями. Двокамерні сіни розділяють інтер’єр на дві бічні частини з двома світлицями у кожній (рис. 11) [16].

Така об’ємно-просторова композиція з сінями чи коридором/вестибюлем, що розділяють прямокутний будинок на два компартимента, була типовою для жител козацької старшини. Вони були розвинутим типом традиційної народної української «хати на дві половини». Наприклад, цю схему планування інтер’єру також мають цегляні резиденція Я. Лизогуба у Седневі, палата гетьмана Павла Полуботка за р. Стрижнем в Чернігові й т. з. будинки І. Мазепи на Подолі у Києві (теперішній Музей гетьманства) та в с. Іванівському Курської обл. в Росії кінця XVII–XVIII ст. [17]. Такий поділ інтер’єру сіньми чи коридором відсутній у підвальному поверсі палацу Гончарівки.

Стіни дому Я. Лизогуба в Чернігові товстіші (1,5–1,6 м), ніж фундаменти цього палацу [18]. В полковій канцелярії вони розраховані на велике навантаження склепінь наземного та підвального поверхів. Первісно сходи до льоху та горища там розташовувались у товщі внутрішньої поздовжньої стіни (рис. 11). У тонкіших внутрішніх стінах гончарівського палацу (0,8–1,10 м) сходи і проходи виключені. У другій половині XVIII ст. до північної стіни Лизогубової кам’яниці прибудували тамбур зі сходами до підвалу та ганок з входом до наземного поверху. Нагадаємо, що прибудову зі сходами до підвалу палацу Гончарівки спорудили одночасно з його основним об’ємом.

Хоч резиденція Я. Лизогуба в Чернігові дійшла до нас одноповерховою, Михайло Цапенко та Віктор Вечерський припускали, що, за первинним задумом, вона мала два наземні поверхи [19]. Стільки ж ярусів мали цегляні дім Артемихи і т. з. будинок Петра І (Биковського) на Подолі в Києві та дві палати П. Полуботка за Стрижнем і у замку в Чернігові кінця XVII – першої половини XVIII ст. (рис. 12) [20]. Але більшість відомих мурованих житлових, адміністративних, монастирських і господарчих споруд козацької держави мали лише один наземний поверх з підвалом. Як правило, обидва яруси там перекривали масивні склепіння, котрі підтримували товсті стіни.

Ігор Грабар, Григорій Логин, В. Вечерський, Анаталій Адруг та інші дослідники вбачали синтез українських та московських рис в архітектурному образі та соковитій пластиці фасадів будинку Я. Лизогуба у Чернігові (рис. 10) [21]. Але вони не виявляють там західних прийомів, які вирізняють стиль архітектури й орнаментації резиденції І. Мазепи на Гончарівці [22]. В оформленні усіх Лизогубових споруд також відсутні класичні ордерні елементи, дорогі різьблені кам’яні деталі та керамічні полив’яні розетки і вставки, що прикрашали екстер’єр гончарівського палацу. Тому більш обгрунтованим і переконливим уявляється висновок В. Ленченка про відмінність останнього від скромних, здебільше одноповерхових, цегляних склепінчастих жител козацької старшини [23].  

План палацу Гончарівки з підквадратним основним об’ємом та перехрестям внутрішніх стін у центрі був незвичайним для споруд ранньомодерної центральної України (рис. 1). Аналогії йому знаходимо серед житлових будівель Польщі та Московії [24].

На коронних землях Речі Посполитої XVI–XVII ст. були поширені порівняно невеликі муровані квадратні вежоподібні панські палаци або замки о двох-чотирьох поверхах («wieża-pałac», «zamek albo wieża», «dwόr murowany wieżowy»). Деякі з них перебудували з середньовічних оборонних веж. Там відомі подібні до гончарівського палацу плани, близькі до квадрату, з перетином внутрішніх стін у центрі, поділ на три-чотири камери, склепінчасті підземелля й пласкі дерев’яні перекриття верхніх поверхів [25].

На переломі XVII–XVIII ст. в Росії, як і Гетьманщині, житлові будинки переважно були прямокутними. Але зустрічаються муровані посадські житла з аналогічними розміром, квадратним планом та поділом на чотири кімнати, наприклад, у Нижньому Новгороді та Калузі петрівського періоду [26].

За версією про одноповерховість гетьманського палацу на Гончарівці, він майже дорівнював розмірам найбільших відомих кам’яниць старшинської верхівки, наприклад, будинку полковника Василя Дуніна-Борковського 1680–1690-х рр. (11,9 х 23,8 м) на околиці Чернігова Бобровиці [27]. Як вказувалось, дім Я. Лизогуба в Чернігові був навіть трохи більшим, особливо за первинним двоярусним дизайном. Якщо вважати гончарівський палац одноповерховим, то він би значно поступався параметрами цегляній двоярусній палаті П. Полуботка за Стрижнем у Чернігові (22,5 х 22,5 м), спорудженій його батьком наприкінці XVII ст., та дерев’яній одноповерховій гетьманській резиденції у цитаделі Батурина (21 х 25 м), яку заснував гетьман Дем’ян Многогрішний (1669–1672 рр.) і перебудував І. Мазепа у 1690-х рр. [28]. Але важко повірити, щоб амбітний і багатий І. Мазепа, котрий фінансував до пів сотні архітектурних проектів, спорудив свою головну резиденцію в столиці не більшою, а іноді меншою, ніж оселі полковників.

Треба врахувати, що прибудова палацу Гончарівки, яка мала тонкіші стіни і вміщувала сходи до підвалу, коридор та камеру (2 х 4 м), була нежитловою і холодною. Ю. Ситий підрахував розміри чотирьох камер у підвалі основного об’єму: 4,6 х 5,5 м, 4,6 х 4,6 м, 5 х 5,5 м та 5 х 4,6 м (рис. 1) [29]. За цими промірами, загальна житлова площа палацу виходить лише 96,96 м2 (якщо прийняти погляд про його одноповерховість). Хоч Ю. Ситий відзначив, що на наземному поверсі кімнати були дещо більшими завдяки тому, що їх стіни були тонкішими за стіни підвалу [30].

Обмеження житлової площі палацу Гончарівки одним наземним поверхом з такими невеликими чотирма кімнатами протирічить повідомленням писемних джерел про розміщення там приватних гетьманських покоїв разом з державними установами.

У листах до Мотрі Кочубей І. Мазепа згадує, що в період їх романтичних відносин у 1704 р. вона втекла з дому до його «покою мурованого», але гетьман повернув дівчину до батьків. («Припомни тилко слова свои, под клятвою мне даніе на тот час, коли выходила есь з покою мурованого од мене…». «Спомни на остаток любезную нашу беседу, коли есь бувала у мене на покою…» [31]). Безперечно, Мотря перебувала у цегляному палаці І. Мазепи на Гончарівці. Археологічні дослідження залишків старої гетьманської резиденції у цитаделі Батурина дали підставу Ю. Ситому та Володимиру Коваленку вважати її дерев’яною [32].

У гончарівському палаці мали облаштувати особисті покої з кахляними печами і для дружини І. Мазепи Ганни. Вона померла 1702 р., тоді як споруду завершили перед 1700 р. У 2010–2013 рр. знайшли фрагментовані кахлі з груб палацу, прикрашені рельєфним гербом з хрестом, що має чотири перехрестя. На думку автора, це могла бути родова геральдична емблема гетьманши, яку вона успадкувала від її батька, білоцерківського полковника Семена Половця [33].

За історичними джерелами, в палаці Гончарівки був парадний зал для офіційних прийомів, урочистостей, нарад і бенкетів. Посол французького короля Людовика ХІV Жан де Балюз, котрий відвідав «замок…резиденцію принца Мазепи», «господаря України», 1704 р., писав у листі до родича, що «у залі його замку» висять портрети європейських і турецьких правителів. У своїй резиденції, очевидно, в залі, гетьман влаштовував розкішні прийняття «на польський зразок» для козацької старшини та іноземних дипломатів [34].

Літопис С. Величка повідомляє, що 1700 р. керманич України проводив «в столовім гетьманськім домі на Гончарівці» наради з полковниками та урядовцями і святкування Великодня з традиційним з’їздом старшинської верхівки [35]. За документами 1707–1708 рр., він приймав там посланців польського короля Станіслава Лещинського й княгині Ганни Дольської, міністрів і бояр царя Петра І та сербського єпископа. 1707 р. в палаці Гончарівки готувались до прийому царя, який не відбувся. Для розваг І. Мазепи та його гостей на бенкетах грала західна музична капела, яку прислали з Польщі [36].

Ж. Балюз писав, що у замку І. Мазепи він оглянув його «збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки» [37]. Пилип Орлик, котрий служив генеральним писарем в уряді І. Мазепи, згадував книжкові скарби його бібліотеки у Батурині: «…Дорогоцінні оправи із гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані стародавні рукописи…» [38]. За його оцінкою, цій книгозбірні не було рівних у тогочасній Україні [39].

В процесі розкопок залишків гетьманської садиби на Гончарівці 2012 р. знайшли три бронзові пластини, котрі автор визначив як уламки оправи книги. Таку інтерпретацію цих знахідок підтримує ряд дослідників Батурина – Ю. Ситий, Юрій Коваленко (Національний заповідник «Глухів»), к.і.н. Лариса Виногродська та Людмила Мироненко (Інститут археології НАНУ) [40].

Одна з трьох пластинок розміром 3,5 х 3,3 см вирізана у формі оголеного чоловіка, що грає на сурмі. На її лицьовій стороні це зображення майстерно і детально вигравірувано у реалістичній класичній манері, ймовірно, італійським гравером Нового часу (рис. 8). Можна гадати, що це є образ янгола з сурмою ренесансної традиції у сцені Страшного Суду, а платівку відламали від оправи якоїсь італійської католицької релігійної книги з бібліотеки Мазепиного палацу на Гончарівці.

У 2013 р. там знайшли бронзову пластинку з гравірованим лінійним і геометричним орнаментом. Це міг бути фрагмент спинки оправи книги (рис. 9) [41].

Ж. Балюз також повідомляє, що в резиденції І. Мазепи знаходились два німецьких лікаря і кілька італійських майстрів [42]. Йому служили 20 канцеляристів і писарів, слуги, кухарі, покоєві, ад’ютанти та інші гетьманські дворяни, які виконували повсякденні доручення І. Мазепи. Охороняли садибу на Гончарівці 300 сердюків (гетьманська гвардія і поліція) [43]. Очевидно, вони мешкали не в гетьманському палаці, а в дерев’яних флігелях і хатах на Мазепиному подвір’ї та поза ним. Однак численні канцеляристи, писарі та інші службовці могли працювати в державних канцелярії, архіві та бібліотеці у цьому палаці.

  1691 р. вийшов царський указ, що зобов’язував І. Мазепу зберігати генеральну військову канцелярію з державним архівом у резиденції гетьмана під його наглядом «для совершенной крепости и осторожности той канцелярии и бережения их царских величеств грамот и указов, и всяких письменных дел, и печати войсковой…» [44].

Очевидно, скоро після завершення палацу на Гончарівці наприкінці 1690-х рр. І. Мазепа переніс туди канцелярію з архівом та військову і свою приватну скарбниці зі старої гетьманської резиденції у цитаделі батуринської фортеці. Так, за Літописом С. Величка, у 1700 р. на гончарівській оселі знаходився «скарбець», де, зокрема, зберігались клейноди вищих посадовців Гетьманату. За наказом І. Мазепи, звідти дістали і вручили новообраному генеральному судді Василю Кочубею патерицю з чорного дерева, оправлену в срібло – символ верховної судової влади [45]. 

Документи Бендерської комісії з козацької старшини повідомляють, що «…ще декілька літ до повстання (1708 р. – В.М.) Мазепа переніс золото, срібло й інші особливші речі для безпечнішого збереження з Батурина до Гончарівки…» [46]. Гетьман розмістив військову та свою власну скарбниці у його «кам’яному будинку в Гончарівці» [47]. «…Перенесення речей військового скарбу до дому гетьмана (на Гончарівці – В.М.)…зроблено це задля більшої безпечности…» [48]. Гончарівський палац був єдиною мурованою спорудою нової гетьманської садиби і уявляється найбільш придатним приміщенням для збереження там цінностей від пожеж та крадіжок у Батурині з околицями. Там вони були під безпосереднім контролем І. Мазепи і охоронялись палацовою вартою з відданних йому сердюків.

За документами Бендерської комісії, у жовтні 1708 р. І. Мазепа вивіз з собою до шведської армії багато цінностей з військового і власного скарбів, які до того часу зберігались у його резиденції на Гончарівці. Серед них очевидці подій називають 10 булав та інші гетьманські клейноди, прапори, коштовні прикраси, дорогоцінне каміння і 120000 дукатів. І. Мазепа також забрав до шведів деякі важливі й секретні документи, грамоти і листи з державного архіву, зокрема втрачені після Полтавської битви закони та привілеї козацького війська. Їх завжди переховували разом із військовим скарбом у гончарівському палаці [49]. Провідний мазепознавець, проф. Тетяна Таїрова-Яковлева (Санкт-Петербурзький державний університет) припускає, що І. Мазепа не відділяв особистого архіву від службового [50].

Через поспіх він не зміг вивезти з собою усі свої незліченні скарби та архів. Після захоплення Батурина російським військом під командуванням кн. Олександра Меншикова генерал привіз звідти цареві три булави, бунчук, прапори і печатку [51]. Напевно, це були рештки військового скарбу, які гетьман не встиг вивезти з гончарівської резиденції. Там О. Меншиков захопив і вивіз до Росії понад тисячу службових і приватних листів та документів І. Мазепи. Нещодавно Т. Таїрова-Яковлева віднайшла їх в архівах Петербургу і опублікувала [52]. Дослідниця переконана, що батуринська бібліотека гетьмана також була частково вивезена О. Меншиковим до Петербургу, але її пошуки ще тривають [53].

У холодному вогкому нежитловому підвалі палацу Гончарівки могли зберігати хіба що (тільки лиш?) скарбниці чи їх частину. Зал для прийомів, генеральна канцелярія, архів, бібліотека, колекція зброї, кабінет і опочивальня І. Мазепи та покої гетьманової мали розміщатись у наземній частині будинку. Тож, вона явно не обмежувалась одним поверхом на чотири кімнати з житловою площею близько 100 м2.

На основі зображення триповерхового палацу І. Мазепи в Батурині на малюнку 1744 р. В. Ленченко підрахував, що його висота з мансардою і покрівлею перевищувала 25 м (рис. 2, 3) [54].

Гетьманська резиденція на Гончарівці прославляється в українській поезії високого бароко як надзвичайна і велична споруда, котра вражала сучасників. На початку XVIII ст. поет Іван Орновський у віршованому панегиріку І. Мазепі назвав її з пафосом «палацом слави,...вічною пам’яткою твоєї справи, гетьмане» [55]. Мабуть, рідкісна на той час у Гетьманщині багатоярусність і монументальність резиденції художньо гіперболізується поетом у рядках: «…гетьманський палац височіє до небес» [56]. Дуже сумнівно, щоб так пишномовно возвеличили одноповерхову кам’яницю, яка не виділялась розмірами серед невибагливих жител козацької старшини.

Так, аналіз писемних повідомлень про палац на Гончарівці підкріплює версію про його багатоповерхову побудову. Він також говорить на користь достовірності малюнку руїн Мазепиної резиденції в Батурині 1744 р.

Того року німецький колекціонер архітектурних малюнків Фридрих-Вільгельм фон Бергхольц (Берхгольц) відвідав Батурин і зробив олівцем аматорський схематизований малюнок Мазепиного палацу, руїни якого тоді ще стояли (рис. 2). Малюнок зберігається у Національному музеї Стокгольму. Автор статті ознайомився там з його оригіналом у 2004 р. У музейному каталозі колекції креслеників Ф.-В. Бергхольца цей малюнок названо «Будинок, Батурин, фасад» («Building, Batturin, façade») [57].

У написі олівцем на малюнку старонімецькою мовою з латинізмами Ф.-В. Бергхольц згадав про руїни двох мурованих церков у розореній фортеці Батурина (очевидно, Троїцького і Микільського соборів 1690-х рр., споруджених І. Мазепою). Далі він явно пише про намальовані руїни Мазепиної резиденції на батуринському передмісті Гончарівці: «...Богом натхненний імператор Петро Великий, після зради воєначальника Мазепи, наказав резиденцію воєначальника спалити і знищити. Муровані стіни, що там стільки років простояли без даху і вікон, ще цілком добре збереглись» [58]. («...wie der gottseehl Keyser Peter der grosse, nach der untreue des feldherren Masseppas, sothenen Ohrt, alss des feldherrens Residentz, gäntzl. verbrennen, und rasieren lassen, welche Mauer, so da schon so viehle Jahre, ohne dach, und fenstern gestanden sich noch recht gut conservieret hat» [59]).

На кресленику 1744 р. певно зображено мурований будинок. Це підтверджує напис там, зроблений Ф.-В. Бергхольцем, де його руїни названо “Mauer”. Автор ототожнює намальований ним палац з розкопаними рештками багатої житлової цегляної споруди на Гончарівці тому, що вона є єдиною відомою мурованою резиденцією І. Мазепи в Батурині та околицях.

Малюнок Ф.-В. Бергхольца надруковано у виданнях України і Північної Америки [60]. Історики архітектури Євгенія Горбенко і В. Ленченко, архітектори-реставратори В. Косьяненко й Жанна Райгородська (Київ), археологи В. Коваленко (Чернігів) та автор статті, а також науковці Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині вважають його достовірним зображенням руїн палацу на Гончарівці та цінним джерелом для вивчення і реконструкції архітектури й декору цієї пам’ятки [61]. На основі кресленика 1744 р. автор та інші дослідники Батурина підготували і оприлюднили гіпотетичні графічні та комп’ютерні реконструкції зовнішнього вигляду та орнаментальних деталей головної резиденції І. Мазепи (рис. 3) [62].

Цей малюнок докладно описано і проаналізовано у роботах В. Ленченка і автора статті [63]. Тут тільки вкажемо, що там зображено палац вертикальної композиції о трьох поверхах з мансардою. Разом із підвальним і мансардним поверхами споруда мала п’ять ярусів. За малюнком та археологічними даними, вона була побудована і прикрашена в цілому за стилем центральноєвропейського бароко (рис. 2, 3). Вірогідно, на замовлення І. Мазепи його головна резиденція в Батурині взорувала на барокові палаци, мансіони чи вілли магнатів Речі Посполитої. Однак, за археологічними матеріалами, її зовнішній західний декор доповнили пишною архітектурною майолікою київського бароко. Автор детально розглянув походження архітектури, орнаментації та майстрів палацу Гончарівки в раніших працях [64].

Тут лише відзначимо, що ошатний убор екстер’єру цієї резиденції глазурованими і теракотовими розетками і плитами-вставками з рельєфним гербом і монограмою І. Мазепи не має аналогій в кам’яницях козацької старшини. Крім палацу Гончарівки, такі розетки невідомі в оформленні фасадів житлових будинків України (не враховуючи пізні імітації козацького бароко). Їх знаходимо тільки в церковних і монастирських спорудах переважно у Києві XVII–XVIII ст. [65].

Під час розкопок залишків гончарівського палацу в 2006–2013 рр. знайшли кілька цілих і фрагментованих цеглин у формі половини кола (30 х 14 х 8 см) та сегментовидних цеглин у формі чверті кола (16 х 13 х 7 см) для мурування фустів півколон чи тричетвертних колон, а також багато уламків керамічних профільованих баз товщиною 7,5 см, що вінчали п’єдестали колон. У 2009 р. та 2012 р. в котловані палацу знайшли два уламки кам’яних різьблених коринфських капітелей з рельєфами волют діаметрами біля 5 см та 9 см [66].

Гадаємо, що це є елементи коринфських колон чи півколон, які зображені на малюнку Мазепиної резиденції. Там вони оздоблюють наріжжя її чільного фасаду (рис. 2, 3). Аналізи фрагменту капітелі, проведені в Інституті геологічних наук НАНУ 2013 р., показали, що вона вирізьблена з м’якого вапняку (карбонату) [67]. Скоріше за все, його видобули у Новгород-Сіверському районі Чернігівської обл. і ці деталі виготовили місцеві різьбарі. Різьблені кам’яні декоративні деталі дуже рідко вживались у будівництві Гетьманщини, що свідчить про багатство і своєрідність убору головної резиденції І. Мазепи. В палатах козацької старшини такі прикраси невідомі.

Таким чином, проведений на підставі археологічних і писемних джерел розгляд дискусійних питань про розміри, конструкцію, архітектурний тип та аналогії палацу І. Мазепи на передмісті Батурина Гончарівці (перед 1700 р.) дозволяє підтримати версію про його багатоповерховість і реконструювати цю споруду на основі малюнку Ф.-В. Бергхольца 1744 р. (рис. 2, 3).

За підквадратним планом основного об’єму, вертикальним триярусним дизайном, центральноєвропейською бароковою архітектурою, вишуканим керамічним декором екстер’єру київського гатунку та різьбленими кам’яними класичними ордерними елементами Мазепина головна резиденція на Гончарівці не мала рівних серед світських будівель Гетьманщини рубіжу XVII–XVIII ст. Вона відносилась до іншого архітектурного типу, ніж одно-двоповерхові склепінчасті старшинські кам’яниці народної традиції (включно з будинком полковника Я. Лизогуба в Чернігові) (рис. 10-12). Палац Гончарівки уявляється визначним і унікальним зразком палацового мистецтва козацької держави, де поєднані домінуючі риси архітектури і орнаментації центральноєвропейського бароко з характерними керамічними прикрасами київського бароко.

Розвиток цього нового синкретичного типу палацової архітектури перервав погром Батурина царським військом у 1708 р. Тому вплив його на українське зодчество не простежується. 

 

Посилання

 

1. Ленченко В. Палац гетьмана Івана Мазепи в Батурині // Пам’ятки України. – № 3. – К., 2003. – С. 31-33; його ж. Невідомий палац гетьмана Івана Мазепи в Батурині // Батуринська старовина. Збірник наукових праць, присвячений 300-літтю Батуринської трагедії. – К., 2008. – С. 244-246; Вечерський В. Гетьманські столиці України. – К., 2008. – С. 185-186; його ж. Містобудівний устрій Батурина у контексті українського містобудування доби Гетьманщини // Батуринська старовина. Збірник наукових праць.—Вип. 2 (6).—Чернігів, 2011.—С. 51; Мезенцев В. Про стиль архітектури палацу І. Мазепи в Батурині за рисунком 1744 р. та археологічними даними // Батуринська старовина. Збірник наукових праць, присвячений 300-літтю Батуринської трагедії. – К., 2008. – С. 217-230; його ж. Декор палаців І. Мазепи в Батурині за матеріалами розкопок 2009 р. // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. – Вип. 3. – К. – Глухів, 2010. – С. 151-161; його ж. Західні, українські та російські прийоми в архітектурі й декорі палацу І. Мазепи в Батурині // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. – Вип. 6. – К. – Глухів, 2013. – С. 220-231; Mezentsev V.

Категорія: Мої статті | Додав: vik (27.06.2014)
Переглядів: 383 | Теги: АРХІТЕКТУРНИЙ ТИП ТА АНАЛОГІЇ ПАЛАЦ, ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ ПРО РОЗМІРИ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Locations of visitors to this page