Як ми хотіли повернути Кубань Україні грамотою імператриці

Це була одна з найяскравіших і найвеселіших геополітичних пригод першого десятиліття. Маємо фантастичний шлях Дарчої грамоти російської цариці Катерини ІІ, про передачу Кубані українським козакам-запорожцям. Випадково про Грамоту дізналися київські журналісти, що об’єднавшись з американськими козаками закрутили якусь неймовірну інтригу за участі Президентів США, Росії, України, політиків, спецслужб, олігархів, істориків… І відповідно політичний конфлікт довкола Криму та Кубані.

Українські дослідники думали, що грамота втрачена. Знали про її існування. Знали, що зберігалася разом з козацькими регаліями у Соборі О.Невського на Кубані. Знали що вивезли в Югославію.

 …1918 року останній отаман Кубанського козацтва, розуміючи, що перемога більшовиків неминуча, створив таємну спецгрупу. Кілька козаків загрузили духовні цінності – ікони, зброю, документи, прапори, у тому числі, Січової доби, і з пригодами переправили їх до Белграду. Так Дарча грамота Катерини, що засвідчувала передачу Кубані запорізьким козакам, опинилася в Сербії. Де благополучно зберігалася аж до 1944 року, коли до Югославії увійшла Червона Армія. Розпочалися масові розстріли козаків. Наші дослідники вважали, що у той час всі козацькі регалії були знищені. Помилялися. Бо не знали, що супроводжували регалії справжні козаки, які зберігали козацьку честь навіть тоді, коли на Кубані давно встановилася радянська влада. За сприяння німецького генерала Меля, що опікувався музеями у гітлерівській Німеччині, козаки отримали залізничний вагон і евакуювали регалії в Німеччину. Опинилися в американській зоні окупації. Виклопотали дозвіл на переїзд до США. Де створили музей у Ховеллі, штат Нью-Джерсі, в якому і зберігали козацькі цінності.

В музеї часто бував отаман Американського козацтва Сергій Цапенко, колишній киянин і український патріот. Він звернув увагу на унікальні раритети Січового періоду.

Саме у той час, новообраний Краснодарський губернатор Ткачов, спільно з отаманом Кубанського козацтва Громовим (справжнє прізвище якого Грумвіч), теж звернули увагу на козацькі скарби в США. Враховуючи бажання Ткачова боротися за посаду Президента Росії після Путіна, розробили довготривалий план гучних заходів. Дестабілізація ситуації в Криму, побудова дамби на Тузлу – це просто частина піар-кампанії майбутнього кандидата у Президенти…

Дізнавшись про регалії, парочка вирішила терміново повернути все в Краснодар. Навіть собор О.Невського, зруйнований комуністами, відбудували!

Випадково, про історію регалій, дізналася дослідниця козацтва із Запоріжжя Людмила Маленко. Оцінивши масштаби знахідки, звернулася до української влади, з пропозицією повернути реліквії. Але, хто звертає увагу на скромних науковців!

Навесні 2006 року про історію спасіння регалій дізнаються видавці журналів «Музеї України» і «Нова Січ». Сконтактувавшись з Л.Маленко і С.Цапенко, журналісти розпочинають кампанію з повернення скарбів в Україну. Тут сполошилися росіяни, бо нам вдалося через народного депутата Ольгу Боднар, зареєструвати Постанову Верховної Ради України з створення комісії повернення культурних цінностей. Про всі ці справи почала писати преса.

Виникло конкретне геополітичне протистояння – Росія – США – Україна. Коли українці фактично перемогли, до США було направлено загадкову групу спортивних людей, яких американці ідентифікували як спец підрозділ ГРУ. Не зважаючи на рішення американського суду, що постановив опломбувати музей, спецназівці, на посольських машинах, одна з яких виявилася інкасаторським броньовиком, прибули до Ховелла, зламали замки, відключили сигналізацію, і викрали частину регалій. Дарчу грамоту Катерини з особливою обережністю, винесли першою. На щастя, обережні американці, пустили за росіянами групу ФБР, яка зняла про ховельські події цілий фільм. Сайт «Музеї України», з подачі Сергія Цапенка, зумів зробити з пограбування ціле шоу в українській і світовій пресі. Операція російських спецслужб провалилася. Бо вийшла на гучний публічний рівень. Регалії блокували у генконсульстві РФ у Нью-Йорку. Де вони лежали досить довго, очікуючи таємної переправки до Москви. Скандал мав вищий дипломатичний рівень. Тодішній Держсекретар Кондоліза Райс кілька разів телефонувала своєму колезі в Кремль. Обурювалася. Регалії, і їх викрадення з американського музею, особисто обговорювали Президенти Джордж Буш і Володимир Путін. Лідер РФ дуже дивувався спритності і розмаху керівництва Краснодарського краю… Хоча, сумнівно, що провінціали нікого не попередили в Кремлі… Фактично, спецслужба однієї ядерної держави здійснила на суверенній території іншої суперкраїни дії, які можна трактувати як теракт, мінімум – озброєне пограбування. Таке обходиться дуже дорого…

Незадовго до всіх тих драматичних подій, отаману Цапенку, вдалося таємно сфотографувати оригінал грамоти. Оригінал єдиної доступної фотографії переправили в Україну.

На жаль, навіть після скандалу в США, суду, публікацій, втручання президентів США і Росії, краснодарські «піарники», зупинятися не захотіли. Продовжили провокації, інформаційну кампанію.

Українська влада, як завжди, зробила вигляд, що всі ці проблеми її не стосуються.

І тоді було створено легендарний Комітет «Кубань з Україною». Група патріотично налаштованих ентузіастів, вирішила повернути Кубань Україні.

Ось така коротка офіційна версія цієї абсолютно реальної історії. І трохи спогадів.

Прес-служба Американського козацтва переслала в Київ сенсаційні знімки карти УНР, куди входили і землі Кубані. Та що Кубані, до Каспійського моря прорубали вікно! Згодом вигулькнули і військові карти Генштабу Німеччини.

Про українські претензії написала російська преса. Я несподівано став Президентом Кубанської Народної республіки в екзилі. Після заяви відомого правозахисника Івана Макара, який став Прем’єр-Міністром Уряду Кубані в екзилі, про підготовку позову у міжнародний суд, в Кремлі почалася тиха паніка. Розповідають, що міністр закордонних справ Росії Лавров, телефонував тодішньому заступнику нашого МЗС В.Огризку, і сорок (!) хвилин вимагав признатися, що Комітет створив наш МЗС і розвідка як помсту за Тузлу. Хотілося б подякувати Володимиру Огризку за тверду патріотичну позицію, хоча, що згадувати… Як не дивно, після дружних заяв координаторів Комітету Сергія Пархоменка, В.Шпаковича, Ю.Костенка, кількох дружелюбно-агресивних інтерв’ю про повернення Кубані, росіяни моментально забули про претензії на Крим.

Ось так чотири фотографії карт і дарчої грамоти російської цариці Катерини, суттєво вплинули на геополітичний розклад… Ні про претензії на Крим, ні на Тузлу, путіністи вже так нахабно не згадують.

До речі, у розпал ховелльської кризи, відбулося кілька нарад і в Секретаріаті Президента України. Кажуть, що є в Україні справжні колекціонери… Президент В.Ющенко любив збирати олігархів у Безрадичах. Один з них – Т., з ходу, запропонував лише за грамоту цариці про передачу Кубані, п’ятдесят мільйонів доларів. Готівкою. Приємно було спостерігати за успіхами цього цінителя у державотворчій помаранчевій діяльності… Нині йому не так весело…

Нині оригінал Дарчої грамоти Катерини, який страхові компанії США, оцінюють не менше як у 100 млн. доларів зберігається у якомусь суперсекретному спецхрані Москви. Можливо, в Кремлі – має стратегічне значення для територіальної цілісності РФ. Музейні копії грамот, регалій, прапорів переправили до Краснодару, де виставили, як кажуть, у якомусь музеї. Про них люблять розповідати легенди екскурсоводи. Отамана Кубанського козацтва Громова-Грумвіча після тієї пригоди відправили у відставку, нагородивши, за чутками, кількома десятками гектарів землі. Нещодавно він написав книгу про повернення регалій і Дарчої грамоти, свідомо опустивши такі суттєві деталі. Треба поправити ветерана – мені теж довелося аж занадто часто про все те писати. Ми даємо свою версію. Американці готують свою. Істина десь посередині. Всі зазначають, що було весело і жахливо цікаво.

Чесно кажучи, іноді ми, безпосередні учасники тих карколомних геополітичних пригод, збираємося за чаркою, ностальгійно згадуючи ті міжнародні пристрасті. Сумнівно, що вдасться потрапити до такого феєричного водовороту ще раз. Хоча, як знати… Великий досвід…