Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [318]
Пошук
Наше опитування
Що Вас приваблює у Нацмузеї в Пирогові?
Всього відповідей: 423
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

ВЕСІЛЬНА КОМОРА У КОНТЕКСТІ ОБРЯДІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ МАГІЇ

ВЕСІЛЬНА КОМОРА У КОНТЕКСТІ ОБРЯДІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ МАГІЇ

 Л. Костенко (м. Київ) Нацмузей у Пирогові

Народне весілля досліджувалося багатьма українськими вченими, серед яких П.Чубинський, Ф.Вовк, М.Сумцов, К.Копержинський, Н.Здоровега, Г.Пашкова, В.Борисенко, І.Несен, О.Курочкін та інші. До наукових зацікавлень дослідників належали історія весільного обряду, його структура, символіка та семантика. Загально визнаним є погляд на весілля як на соціально-культурну форму переходу молодих від неодруженого стану до одруженого. У міфологічному плані весілля трактують як містичний ритуал, через який здійснюється символічна трансформація особи.1 Зокрема, на думку російського дослідника А.Байбуріна, через весільний обряд відбувалося "створення нових людей”, а саме: "вилучалися” старі культурні характеристики наречених (хлопця та дівчини) та "добудовувалися” нові (чоловіка та жінки).2 Вивчення еротичної сторони весілля започаткував вчений Ф.Вовк, який здійснив детальний опис обряду "комори” та проаналізував його символіку 3. Розвинув цей аспект весілля етнолог О.Курочкін, який досліджував весільні ігрові сюжети4. Згадані вчені вказували на залишки фалічного культу в ритуалі, особливо у його кульмінаційній частині – "весільній коморі”. На думку цих авторів у народному весіллі втілилася ідея плідності та продовження роду.
Недостатньо вивченим залишився господарський аспект обряду, який зокрема пов'язаний з уявленнями про вплив молодого подружжя на фертильність рослин та домашньої худоби. З метою його дослідження скористаємося обрядовістю "весільної комори” та такими категоріями як "чесна” та "нечесна” молода. Попри те, що вже у другій половині ХХ століття "комора” випала з весільної канви, деякі її елементи збереглися у народній пам’яті дотепер, вони стали основою для написання статті.
Нагадаємо, що обряд "комори” відбувався у неділю ввечері на садибі молодого та мав своє продовження у понеділок. Його кульмінацією було  шлюбне єднання молодих у коморі та демонстрування сорочки молодої. Тут важливим був доказ незайманості дівчини, про що мала свідчити червона відзнака на її сорочці.
Розглянемо як розгорталося весільне дійство, коли дівчина мала докази незайманості. У цьому випадку в понеділок весільні атрибути, гості та сама молода мали червоні відзнаки, які символізували втрату цноти молодої у момент шлюбу. На Київщині, на другий день весілля, наречена поверх хустки зав’язувала червону стрічку, чіпляла червоні стьожки родичам нареченого, дружки їй приносили "снідання” у червоних спідницях або хустках, гості приходили до весільної хати підперезані червоними поясами тощо. Після виявлення доказів незайманості молодої, на стіл подавали червоне вино, її матері несли спеціальну шишку перев’язану червоною стрічкою, даруючи співали:
Ой скакав горобець по точку,
Та спасибі матінко за дочку,
За червону калину, за хорошу дитину 5
Коли молода вважалася "чесною”, об’єктом ритуальних дій була її сорочка з червоною відзнакою. На Чернігівщині  її урочисто носили на тарілці 6, так само робили і на Сумщині: "Як чесна молода, сорочку на тарілку і по хаті носять” 7. Сорочку також кидали за столом із одного краю в інший. "Раньше сорочку кидали по столі. Ті кидають у цей край, а ці у той кидають” 8. Її також підкидали догори. "Як чесна молода – сорочку підкидають і рід веселий” 9. За цей атрибут між представники обох родів велася боротьба, завдання одних було почепити сорочку на дерево, інших завадити цьому та заволодіти нею10. Повертали сорочку тільки через викуп, що підтверджує її ритуальну цінність. Нові родичі змагалися також за інші весільні атрибути, які символізували "чесність” молодої – курку та гільце. Першу у понеділок до весільної хати приносили свахи молодої, сторона  молодого мала її відібрати 11. Відвідували молоду і з гільцем, яким родичі молодого також намагалися заволодіти. Такі силові дії між представниками молодого подружжя мали виявити "чий рід сильніший” 12             
Звістка про "хорошу” молоду передбачала особливу поведінку учасників весілля - "коли молода чесна - рід веселий”. У піснях з цього приводу співалося, що "молода пішла в луг по калину розвеселити родину”. На Чернігівщині розповідали: "Єслі что помічають на рубашкє, п’ють і пають до умору” 13. Коли молода була "чесною”, "сніданки” танцювали на лаві, коли ж ні, то сиділи "по кутах”. У селі Очкине на Сумщині вони, танцюючи співали:
Ой вогнітєсь лавкі,
Ми прішлі снєданкі,
Наша молода чєсная прішла 14
Викликали веселість та прилив енергії також еротичні пісні, народні ігри та танці, які були обов’язковим елементом "червоного” весілля.
У цій частині викладеного матеріалу ключовими є такі елементи, як червоний колір від молодої, ритуальні дії з атрибутами червоного кольору, мажорний настрій учасників весілля. За дослідженнями вчених, зокрема Ф.Вовка, червона барва "означала принцип плідності та відтворення у природі” 15. А такі ритуальні дії, як підкидання предметів, рух, боротьба відбувалися не тільки на весіллі, але і на засіяній ниві 16. Тому, припускаємо, що "чесна” молода давала позитивний стимул репродуктивним силам природи, зокрема рослинності. Підсилювали цей вплив червоний колір весільних атрибутів, ритуальні дії з ними а також веселощі, які за міфологічними уявленнями вважались такими, що сприяють родючості 17.
У ключі цієї гіпотези розглянемо інше поводження з сорочкою молодої або її дублікатами червоного кольору, якими могли бути хустка, плахта, фартух, шматок тканини, стрічка. Один з них по завершенні обряду "комори” мав деякий час перебувати на підвищенні, на хаті чи дереві, тоді його називали "флагом”. Сорочку молодої також чіпляли на жердину та з весільним поїздом, зі співами і танцями носили селом 18. Траплялося, що зі шматком червоної тканини на палиці йшли вулицею до молодої "сніданки” 19. Розміщення атрибутів "чесної” молодої на підвищенні та обхід з ними села відбувалося, на нашу думку, з метою стимуляції  репродуктивних сил природи в межах визначеної території.
З урожаєм зернових культур могло бути пов'язано влаштування шлюбної постелі молодих у коморі, де зберігали зерно. На це вказують і тексти весільних пісень, зокрема на Житомирщині "чесна” молода по завершенню обряду "комори”, поклавши на голову хліб, тричі співала:
А в городі та й овес рясен,
 А зо мною увесь рід красен,
Щоб у нашому роду
Не було переводу 20
Подібну пісню співали і молодому, як учаснику обряду "комори”, коли випроводжали його до молодої. Тоді мати нареченого обводила його кругом хлібної діжі та обсівала зерном:
 Ой колісцем, сонечко, колісцем
Сип мене, матюню, овесцем,
Щоб сей овес рясен був,
 Щоб сей поїзд весел був 21
Про зв’язок "чесної” нареченої з урожаєм зернових вірили і в сусідній Росії на Смоленщині: там сорочку з червоною відзнакою необхідно було покласти на жито 22. У Білорусії, після щасливого завершення обряду "комори”, свахи насипали у сорочку молодої житнє зерно та несли її матері 23. На Київщині наречена на голові, крім вінка та стрічок, мала велику квітку з житніх колосків, що також могло бути пов’язано з аграрними справами 24.
Інформація про якість молодої передавалася, зокрема, через рослинний код. Символами втрати незайманості виступали калина та рожа. На Житомирщині, коли молода була "чесною”, усі весільні пісні починали словами "Ой з калиночки дві квіточки…” 25, що може відображати уявлення про впив молодої на цвітіння рослин. У весільних текстах наречена представлена і такою, що відвідує зелені насадження, де її по черзі  шукають родичі, проте знаходить тільки наречений:
Пашла Надічка у вишньовий сад,
Да заблуділа у виноград.
Пашол татачка - нє нашол,
Да заплакавши он пришол
 Пашла мамачка…
                  (перераховуються інші родичі)
Пашол Ванічка да й нашол,
Дай за рученьку вон прівьол:
„Щаслівая мая гадіночка,
Шо нашлась мая дружиночка” 26
Є також відомості, що під плодове дерево для сприяння урожаю ставили червону хоругву від молодої 27.
Аграрний підтекст, очевидно, мав і звичай приносити на другий день весілля нареченій "снідання”. Тоді для неї готували домашні страви, а також печиво, цукерки. Проте розповсюдженим було приносити молодій і сирі овочі, а у селі Скуносово Сумської області ще данедавна її відвідували з гільцем, на якому були прив’язані кукурудза, буряк, морква тощо 28. Таким чином могли впливати на урожай городини. Частину весільного гільця також використовували у період аграрного сезону – його кидали у грядки огірків 29.
У весільних піснях зустрічається міфічна істота «Мороз», яку на Новорічні свята "запрошували вечеряти” та просили не "морозити” урожай та худобу. На півночі Чернігівщини про "хорошу” наречену співали:
Спасібо Богу за зіму,
Шо лютиє Морози
Нє заморозілі нам рожу;
Наша рожа пригожа
Всяму роду хороша 30
На Київщині молода за передчасну втрату незайманості вибачалася перед свекрухою: "Звиніть, шо Мороз калину приморозив” 31. Як бачимо, дошлюбна втрата цноти молодої асоціювалася зі знищенням рослин морозами. Очевидно, її вважали і причиною цього лиха.
У весільних атрибутах спостерігаємо поєднання рослин та елементів червоного кольору, що також може мати аграрний підтекст. Зокрема, коровай оздоблювали гілочками обплетеними тістом, барвінком, калиною, обв’язували червоною стрічкою. У посуд з горілкою втикали букет із колосків та калини 32. За схожим принципом робили і гільце. На півночі Сумщині воно було представлене групою різнокольорових "прапорків” на дерев’яних паличках встромлених у хлібину. До їх вершечків прив’язували калину та безсмертники. Перший прапорець мала поставити у хліб наречена 33. Очевидно, "прапорки” були колись червоними та дублювали згадуваний вище весільний "прапор”, а поєднання їх рослинами мало позитивно вплинути на їх ріст. На Київщині "гільце” прибирали букетиками зі зв’язаними навхрест барвінком, калиною та вівсом. На його вершку прив’язували колоски та "стрічку цнотливості” 34.
Багато спільного зустрічаємо у весільній та обжинковій атрибутиці, що також може свідчити про зв’язок весілля з урожаєм . Зокрема, завершення гільця з Київщини (букет колосся зв’язаний, червоною стрічкою) подібне до обжинкової "бороди” з Корюківського та деяких інших районів Чернігівщини. Там цей атрибут мав вигляд куща жита, перев’язаного червоною стрічкою 35. Подібно прибирали весільні "єльци” і обжинкову "бороду” у Новгород - Сіверському районі цієї ж області. Перший атрибут був представлений групою горіхових паличок, на які була напнута червона хустка, другий - кущем жита, зав’язаним угорі червоною косинкою 36. Червоною стрічкою перев’язували обжинковий сніп, яким пізніше починали озиму сівбу 37, до нього також чіпляли кетяги калини 38. Прибирали калиною і "бороду”, про що співалося у Слобожанській обжинковій пісні: "…Пішли дівки у долину, калиноньку ламати, бородоньку вбирати…” 39. 
Спільним оздобленням для весільного гільця та обжинкових атрибутів були і квіти, частіше червоного кольору. Довго зберігався звичай прибирати квітами "бороду” на Рівненщині, там до неї ще сипали червону горобину 40.
Якщо на весіллі для сприяння урожаю використовували хліборобські символи, то до жнивних обрядів включали весільні елементи з відповідною метою. Зокрема на Рівненщині у день зажинків, як і на весіллі, чоловіки одягали червоні пояси, у святковий вишитий одяг (нитки були червоні) мала одягнутися і молодиця, яка "год як вийшла замуж” 41. За відомостями К.Копержинського на Поділлі, по завершенні жнив на ниві "звінчували” дівчат і хлопців шлюбного віку, при цьому товаришок дівчини  називали "дружками”. Вчений пише, що і в Галичині господар на обжинковий вінок запрошував чотири "свати” і стільки ж "дружок”. Учасники обряду, як і на весіллі, несли дорогою червону корогву, на чолі процесії йшла дівчина у вінку, прибрана як наречена. Як і під час весілля, ворота перед гостями були зачинені, господарі виходили до женців з хлібом – сіллю, обдаровували їх 42.
 Ще одним спільним елементом весільної та аграрної обрядовості була вода. З цього приводу вчений Н. Сумцов писав: "Використання води на весіллі пов’язано з обрядовим її використанням у великі річні свята та з купальськими купаннями” 43. Тоді через магічне обливання та купання у річці викликали на посіви вологу. Якщо молода була "чесною” подібні дії виконували і на весіллі. Зокрема, після "комори” її водили вмивати до криниці, при цьому обливали всіх присутніх. Молода також мала принести до хати молодого на коромислі води 44. Інший варіант - вона вранці вмивала рідню молодого45. На Кіровоградщині односельці переливали весільному поїзду дорогу, за це отримували від старшого боярина грошову винагороду 46. Відоме також купання батьків молодих у річці. У селі Крехаїв, на Чернігівщині, це робили, коли віддавали першу або останню дитину 47.
Розглянемо магічні прийоми, через які молоде подружжя і, зокрема, "чесна” молода, мали впливати на плідність худоби. По перше їх асоціювали з домашніми тваринами. Старости свій прихід пояснювали тим, що шукають загублену гуску, телицю тощо, або хочуть купити їх. Про майбутнє подружжя висловлювались так: "У вас є телиця красная дівиця, а у нас бичок красний козачок” 48 або: "А де ваша телиця? ” - "Заходь, доню в хату” 49. У весільних еротичних піснях,  молоді уподібнювалися бичку, телиці або іншим домашнім тваринам. З наступного поетичного тексту бачимо, що подружжя через обряд "комори” мало впливати на приплід овець та урожай гречки: 
 А в сватовій гречкі
Лежить баран на овечкі,
Догори ногами донизу рогами,
До серденька груди,
Щоб були діти любі 50
Згадка у весільній пісні про гречку пов’язана, на наш погляд, з давньою традицією качання на нивах. Вчені припускають, що колись цей обряд виконували подружні пари, щоби передати рослинам здатності до запліднення 51.
Щодо домашніх тварин, то з ними асоціювали також неодружених братів та сестер наречених. У пісні до короваю співали:
Ой дєлі мамачка каравай
Да своєму родоньку раздавай.
Ой ви, браточкі, конєчкі,
А ви, сєстріци, тєліци 52
Молоду також порівнювали з куркою. На Житомирщині у понеділок, викликаючи її, співали: 
Цуру, цуру, мої куроньки,
Збирайтеся всі до купоньки:
 І рябесенькі і білесенькі,
Тільки нема десь одної
 Щей куроньки білокрилої,
 Ще й дівчини чорнобривої 53
На Київщині про молоду співали: "...Ви не кишкайте, не полошкайте. Нехай вона привикає та додому не тікає”.  Тут і в інших регіонах України, якщо молода була  "чесною”, у понеділок її відвідували з куркою, прибраною червоною стрічкою 54.
 Інший магічний прийом впливу на плідність тварин полягав у присутності їх на весіллі. Так, на Луганщині у хату, де сиділи весільні гості заводили корову 55. На Сумщині у житло заїжджали конем та давали йому горілки 56. На Поліссі під час весілля заносили у помешкання бджолиний вулик, затягували коня або вола, молода, приїхавши до двору нареченого, фартухом витирала коней або розпрягала їх 57.
Щоб вплинути на плідність худоби, молоді і самі відвідували тварин або використовували щодо них атрибути молодої. Так, на Закарпатті наречені
першу шлюбну ніч проводили у хліві на горищі 58. У інших народів, сербів та германців, молоді під час весілля відвідували корівник 59.    На Житомирщині зберігали весільний вінок молодої та переганяли через нього корову, коли вели її до бичка 60.  Уселі Хоробичах Чернігівської області на хліві встановлювали весільне гільце, пояснювали це так: "будут авєчкі вєстісь” 61. У Селі Терехівка цієї ж області "єльци” - оздоблені дерев’яні палички - наприкінці весілля роздавали гостям, найбільше "старше єльце” заносили на хлів "шоб добра шерсть на авєчках расла, ловко подстригалася” 62. Подібні дії з весільним гільцем виконували і на Харківщині 63.
Молода, приїхавши до двору молодого, мала подати знак про свої добрі наміри - вручити його матері хліб-сіль та калину. На Луганщині та Харківщині наречена, виконуючи подібні дії промовляла: "Візьміть, мамо, хліб–сіль та червону калину, а мене прийміть як рідну дитину” 64. На Житомирщині, у випадку коли були представлені докази добрих намірів невістки - сорочка з червоною відзнакою, про неї співали: "добра, придобресенька як мед солодесенька”. У селі Марчихина Буда, на Сумщині свекруха, отримавши звістку, що молода "чесна” тричі виголошувала: "Наш двір як ріс так і буде рости” 65, тобто господарські справи будуть успішними. Думки про особливі здібності цнотливої молодої знаходимо і в праці В.Борисенко, вона пише, що така наречена, за народним уявленням,  була "здатна забезпечити багатство і плодючість усьому живому” 66.
Втрата цноти молодої мала відбутися у визначений обрядовий час, коли всі явища та атрибути набували магічної сили. Тому, коли молодому не вдавалося виконати свою місію, його заступав дружко або старший сват, які чатували біля комори 67. В обов’язки такої особи також входило стелити молодим "підстилку”, першим оглядати сорочку молодої та оголошувати про результати перевірки. Необхідно зазначити, що дружко або старший сват мали бути родичами молодого, отже тут виявились пережитки колишнього суспільного ладу, коли жінка належала чоловікам усього роду.
Розглянемо варіант, коли дівчина не зберегла незайманості до шлюбу. У цьому випадку весілля скорочувалося, іноді згорталося зовсім, веселощі відповідно були відсутні. У пам’яті інформатора зберігся випадок, коли свекруха, запідозривши невістку у "нечесності”, не впустила у хату дружок, які за традицією принесли їй снідання. Тільки після того як молодих повторно завели в комору і продемонстрували сорочку молодої, весілля було продовжено 68.
Коли молода виявлялась "нечесною”, замість червоної фарби, яка символізувала процвітання роду молодого, використовували синю та чорну, які у народі були знаками жалоби та смерті. У селі Стахорщина Чернігівської області на дерево замість червоного "прапора” вішали мазницю з чорним дьогтем 69. До весільної хати, де була "нечесна” молода, приходили з куркою прибраною синьою стрічкою та приносили  шишку для її матері, оздоблену аналогічно 70. Для означення якості молодої використовували і  білий колір, який також символізував небуття. Думаємо, це явище пов’язано з народною традицією оздоблювати речі та одяг на означення земного життя, чисто білий колір міг свідчити про відсутність будь-яких його ознак. У селі Чапліївка на Сумщині, коли молода не мала доказів незайманості, на дерево чіпляли білу тканину 71, такий звичай зафіксовано і в Росії 72. У селі Жадово Чернігівської області білими стрічками перев’язували печиво – гостинець для матері молодої 73.
 Коли наречена не зберегла незайманості до шлюбу, щодо неї та її родичів практикувалися безчинства, в тому числі з використанням чорної фарби. На Харківщині, де була "нечесна” молода таємно затикали бовдур печі, від чого дим ішов у хату та закурював стіни 74. На Чернігівщині, у їжу, яку готували для весільних гостей, сипати золу. "Як буде абєд становить, зали насипать”75. "Нечесній” молодій бруднили дьогтем хату або ворота, сажею вимазували обличчя, одяг, а також чорнили її батьків, дружок. "Як принесуть снідать і нечесна молода, попелом з відра обливають, в сажу пообмазують тих родичів” 76, "дєвкі у снєданкі ідуть, дак вимажуть дєвок у сажу” 77, "обливали нечесную маладую сажей” 78. У селі Марчихина Буда, на Чернігівщині, пам’ятають випадок, коли свекруха, запідозривши молоду у "нечесності”, вимазала дьогтем рушники, які вона за традицією  почепила у новій хаті” 79.
Коли молода була "нечесною”, на неї або її батька одягали хомут, йому також наказували витягувати на хату сани, а з матері скидали очіпок, чіпляли на голову решето 80. У місті Мена Чернігівської області на воротах такої весільної хати ставили солом’яне опудало 81. На півночі Сумщини, коли молода була "нечесною”, дружко або інший чоловік одягався у вивернутий кожух, гості наряджалися у горбатих персонажів 82.
Нетрадиційна поведінка та безчинства весільних гостей, як і згадані вище темні та білий кольори, символізували у народі світ потойбіччя. Тому можемо гадати, що молода через порушення  народного закону опинялася під владою демонічних сил; те саме стосувалося і її родичів.
Якщо з сорочкою "хорошої” молодої обходили село для позитивного впливу на оточення, то "погана” молода становила для нього небезпеку. З цієї ж причини остерігались і покриток: "Коли покритка перейде дорогу, будуть чиряки на тілі, у торзі буде зле” 83. На "нечесну” дівчину забороняли дивитися малим дітям, боячись від неї шкоди. Є відомості, що порушницю народного закону виганяли за межі села мітлами, що уподібнює її до відьми 84. Схожі звичаї відтворив у поемі "Катерина” поет - етнограф Т.Шевченко. Головна героїня твору, завагітнівши поза шлюбом, була приречена на вигнання з батьківської хати. Відгомін тих жорстоких часів відчуваємо у весільній пісні, яку співали матері молодої після  доведення незайманості її дочки:
 Ой не бійся, матінко, не бійся,
У червоні чобітки узуйся,
 Топчи ворогів до п’яти,
Нехай перестануть брехати 85
З плином часу народні закони пом’якшилися, але ще довго жили вірування у те, що  "чесна” молода позитивно впливає на господарство молодого, а "нечесна” сприяє його занепаду. На Чернігівщині про це розповідали так: "коли нечесна молода, скот не буде вестись” 86, "не буде благополучного хазяйства, корова не  буде телиться” 87, "кури будуть дохнуть” 88. Подібні вірування зафіксувала дослідниця весільного обряду І.Несен на Житомирщині; вона писала: "Передчасна втрата цноти, за місцевими уявленнями, могла призвести до загибелі бджіл, худоби, господарства, і нарешті, всього роду” 89.
У цьому ж регіоні існував ще один весільний звичай: по приїзді молодої до молодого, від воза на якому вона сиділа до хати стелили полотно, на яке ставили пікну діжу. Коли молода була "чесною”, то ставала ногою на її віко і по полотні йшла на посад, коли ж ні, то пересувалася тільки по землі 90. Таким чином "чесна” наречена торкаючись діжі, мала вплинути на урожай хліборобським рослинам. Згідно записів І.Несен, якщо "на діжу стане нечесна молода, то 7 років не буде  худоби та  7 років не буде у неї дітей” 91.
 "Погану” молоду, відповідно до її руйнівної місії, асоціювалася з речами, які були нічого не варті, не потрібними в господарстві, віджили свій вік. На Житомирщині на воротах "нечесної” молодої чіпляли "рядюги” 92, на Сумщині замість червоного "прапора” вивішували на дерево "шось руде” 93. У Чернігівській області для матері "чесної” молодої пекли пиріжки з сиром, а для "нечесної” - зі шкаралупами 94. У селі Красне Київської області "били на її роду миски” 95. Щоб означити якість молодої, на другий день весілля використовували пошкоджені речі або з діркою, у яких нічого не трималося; це треба розуміти так, що і у господарстві молодого буде пусто. На Житомирщині "нечесну” молоду називали "дірява торба”; на Чернігівщині замість "прапора” чіпляли на дерево "драну корзину” 96, "порваний карман” 97.  Ф.Вовк пише, що на стріху хати, у якій перебувала така молода, "ставили старий помийний цебер без дна або зовсім негодяще колесо, батьків молодих частували горілкою з дірявої чарки” 98. 
Щоб применшити вплив "нечесної” молодої на господарство молодого, з неї, за допомогою магічних дій, знімали негативні якості. Зокрема, це могли робити з метою профілактики, коли переганяли весільного воза через вогонь. На Сумщині свекруха здійснювала обряд очищення "нечесної” невістки, обливаючи її водою. Ці дії відбувалися на смітнику, від чого вона отримувала прізвисько "сміттянка” 99. Інший прийом знешкодження  "нечесної” молодої полягав у її зізнанні про скоєне, адже, згідно з давніми віруваннями, приховування чогось та мовчання під час ритуальних дій – ознака чарів. За даними Ф.Вовка, якщо молода перед "коморою” розповідала про передчасну втрату цноти та попросила у всіх вибачення, до неї ставилися поблажливіше 100. На Сумщині свекруха особисто оголошувала про "нечесну” невістку людям та худобі: "Добрі люди, слухайте, і птиці, і корови, і свині, всі чуйте, що моя невістка нечесна. Як розказати, не будуть дохнуть” 101. За іншими відомостями, мати молодого водила "нечесну” молоду у хлів та до лісу і вголос засвідчувала про її гріх, вона також танцювала, примовляючи: "Щоб все погане пішло в землю” 102.
Описані весільні звичаї та обряди відображають міфологічні уявлення про зв'язок людини з природою. У свідомості  давніх людей природне набувало антропоморфних рис і, разом з людським розглядалося як єдине ціле та підкорене спільним законам буття. Природні цикли змінювали землю, яка вчасно давала плоди, так само і людина мала пройти певні етапи свого життя – з’явлення на світ, одруження і народження дітей та смерть. Такі зміни у природі і суспільстві закріплювалися календарними та родинними обрядами, які колись частково були спільними. Недотримання народних законів, за давніми уявленнями, негативно впливало на природні процеси, зокрема, передчасна втрата дівчиною цноти приводила до порушення відтворюваності у природі. На певному історичному етапі "нечесну” молоду почали сприймали як демонічну істоту, подібну до відьми, яка шкодить людям та господарству.

1. Маєрчик М. Українські обряди родинного циклу крізь призму моделі переходу. Автореферат. – К., 2003. - С.4.
2.Байбурин А. Ритуал в традиционной культуре. – С.Пб., 1993. – С.71.
3.Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології. - К., 1995.
4.Курочкін О.В. Архаїчний весільний танець-гра "Журавель” ("Бусел”) // Матеріали до української етнології. – Випуск 2/5. - К., 2002; Курочкін О.В. "Метод синкретичних вузлів” і давні весільні ігри українців // Матеріали до української етнології. - Вип. 3/6 – К., 2003.
5. Київська область Обухівський район с. Перегонівка, інформатори:  Черевко В.С., 1936 р.н., Кулик Н.В., 1937 р.н., Гаркава В.М., 1928 р.н., Чорноіван Т.А., 1949 р.н.
6. Чернігівська область Новгород – Сіверський район с. Мамекине, інформатор Хоменко О.П., 1928 р.н.
7.Сумська область Шосткінський район с. Чапліївка, інформатор Якимович Ганна Василівна, 1922 р.н.
8. Харківська область Борівський район с. Глущенково, інформатор Неня Г.Г., 1923 р.н.
9.Київська область Білоцерківський район с. Красне, інформатор Федоренко А.Є., 1942 р.н.
10. Записи автора у с.Перегонівка Київській області.
11.Сумська область Середино –Будський район с. Зноб-Новгородське, інформатор Іванцова Є.Г., 1919 р.н.
12.Сумська область Ямпільський район с. Степне, інформатор Совкова М.П., 1941 р.н.
13.Чернігівська область Новгород – Сіверський район Мамекине, інформатор Хоменко О.П., 1928 р.н.
14.Сумська область Середино- Будський район с. Очкине, інформатор Ліхород Х.С., 1925 р.н.
15. Вовк Ф. Студії з української… - С.201.
16. Агапкіна Т.А. Мифопоетические основи славянского народного календаря. Весенне-летний цикл. - М.2002. - С.408, 427, 684, 145, 175-176.
17. Пропп В.Я. Русские аграрные праздники. - Л.,1964. - С.102.
18. Чернігівська область Новгород – Сіверський район с. Стахорщина, інформатор Святюха П.І., 1913 р.н.
19. Сумська область Шосткінський район с. Івот, інформатор Рагуцька А. Ф. 1912 р.н.
20. Цапун Р. Сербинівське весілля. – Р., 2004. - С. 75.
21. Борисенко В. Традиції і життєдіяльність етносу. - К., 2000. - С.150.
22. Русско – Белорусское пограничне. Етнологическое исследование. - М., 2005.- С.292.
23. Славянские древности. -  Т.ІІ - М., 1999. - С.35.
24. Записи автора у с. Перегонівка …
25. Цапун Р. Сербинівське весілля.- С. 28.
26.  Сумська область Ямпільський район с. Шатрище, інформатор Михайліна Н.В. 1931 р.н.
27. Славянские древности. - С.347.
28. Сумська область Путивльський район с. Скуносове, інформатори- учасники ф/колективу Села Скуносове.
29. Чернігівська область Менський район с. Данилівка, інформатор Скляр О.К., 1925 р.н.
30. Чернігівська область Семенівський район с. Костобобрів, інформатор Кулак О.С. 1912 р.н.
31.Записи автора у с. Перегонівка …
32. Записи автора у с. Перегонівка …
33.Сумська область Глухівський район с. Слоут, інформатор Скиба О.І., 1932 р.н.
34.Записи автора у с. Перегонівка….
35. Чернігівська область Корюківський район с. Савинки, інформатор Максименко А.Ф.. 1908 р.н.
36. Чернігівська область Новгород-Сіверський район с. Мамекине, інформаторХоменко О.П.,1928 р.н.;  с. Грем’яч, інформатор Подгорна У.М., 1932 р.н.
37. Зернова А.Б. Материали по сельскохозяйственной магии в Димитровском крае.// Советская етнография. – 1932. - № 3. - С. 33
38. Сумська область Путивльський район с. Руднєве, інформатор Убаньова Г.И, 1951 р.н.
39.Запис від фольклорного колективу с. Лантратівка Сумської області Охтирського району.
40. Рівненська область Зарічненський район с. Бродниця, інформатор Гаврилович В. Г., 1930 р.н.
41. Рівненська область Дубровицький район с. Сварицевичі, інформатор Базидевич О.П, 1933 р.н.
42. Копержинський К. Обжинки: Обряди збору врожаю у слов’янських народів нової доби розвитку. - О., 1929. – С. 16.
43. Сумцов Н.Ф. Символіка слов’янських обрядів. – М., 1996. - С.84 -85.
44. Чернігівська область Чернігівський район с. Брусилів, інформатор Петренко О.І.., 1921 р.н.
45.Київська область Обухівський район с. Копачів, інформатор Козлюк В.А., 1934 р.н
46. Кіровоградська область Добровеличківський район с. Богодарівка, інформатор Білоус М.С., 1912 р.н.
47. Чернігівська область Козелецький район с. Крехаїв, інформатор Горбач О.Н., 1909 р.н.
48. Чернігівська область Чернігівський район с. Терехівка, інформатор Ященко Л.С., 1928 р.н.
49. Харківська область Краснокутський район с. Козіївка, інформатор Стригунова Л.П., 1925 р.н.
50.Записи автора у с. Перегонівка…
51. Фрезер Д. Золотая ветвь. - М.,1980. – С 137.
52. Чернігівська область Семенівський район с. Машеве, інформатор Шкурат Г.І., 1910 р.н.
53. Цапун Р. Сербинівське весілля. - С.73.
54. Записи автора у с. Перегонівка …
55.Луганська область Новоайдарський район с. Новоахтирка, інформатор Кирпас Х.Л., 1916 р.н. 
56. Сумська область Шосткінський район с. Чапліївка, інформатор Якимович  Г.В., 1922 р.н.
57.Романюк П.Ф. Зооморфні мотиви у традиційному Поліському весіллі // НТЕ. – 1986. - №3. – С.33-34.
58. Закарпатська область Іршавський район с. Малий Раковець, інформатор Савко М.Ф., 1944 р.н
59. Сумцов Н.Ф. Символіка слов’янських … - С.64 
60.Гарбузова Л.Г. Атрибутика весільної обрядовості Житомирщини кін. ХІХ пер. пол. ХХ ст. // Музейна справа на Житомирщині: історія, досвід, проблеми. – Ж., 2005. – С.105.
61. Чернігівська область Городнянський район с. Хоробичі, інформатор Рабе нок В.М.,1930 р.н.
62.Чернігівська область Чернігівський район с. Терехівка, інформатор Ященко Л.С., 1928 р.н.
63. Харківська область Краснокутський район с. Чернеччина, інформатор Коваль Г.Л.,1911.
64. Луганська область Старобільський район с. Нижня Покровка, інформатор Чучман Р.М., 1938 р.н.
65 Сумська область Ямпільський район с. Марчихина Буда, інформатор Бублик А.Р., 1920 р.н
66. Борисенко В. Традиції і життєдіяльність… - С.165.
67.Харківська область Краснокуцький район с.Каплунівка, інформатор Гаркава М.Г., 1909 р.н.
68. Сумська область Ямпільський район с. М.Буда, інформатор Бублик А.Р., 1920 р.н.
69. Чернігівська область Новгород – Сіверський район с. Стахорщина, інформатор Святюха П.І., 1913 р.н.
70. Чернігівська область Корюківський район с. Перелюб, інформатор Коршун Г.Ф., 1927 р.н.
71.Сумська область Шосткінський район с. Чапліївка, інформатор Мірошниченко К.С., 1913 р.н.
72. Словянские древности. - С.347.
73.Чернігівська область Семенівський район с.Жадове, інформатор Ілюша М.С., 1939 р.н.
74. Харківська область Краснокутський район с. Каплунівка, інформатор Гаркава М.Г., 1909 р.н.
75. Чернігівська область Семенівський район с. Костобобрів, інформатор Кулак О.С., 1912 р.н. 
76. Чернігівська область Корюківський район с. Б. Слобода, інформатор Кожем’яка Марія, 1936 р.н. 
77.Чернігівська область Семенівський район с. Костобобрів, інформатор Кулак О.С., 1912 р.н.
78. Чернігівська область Семенівський район с. Жадове, інформатор Безручко Х.А., 1990р.н.
79. Сумська область Ямпільський район с. М. Буда, інформатор Бублик А.Р., 1920 р.н.
80. Матеріали до української етнології. – т. ХІХ-ХХ. - Л., 1919. - С.305.
81. Чернігівська область м. Мена, інформатор Зінченко Н.Т., 1934 р.н.
82. Сумська область Середино- Будський район с. Очкине, інформатор Ліхород Х.С.,1925 р.н.; с. Зноб- Новгородське, інформатор Іванцова Є.Г., 1919 р.н.
83. Матеріали до української етнології… - С.317.
84. Там само. – С.305, 318.
85. Київська область Яготинський район с. Богданівна, інформатор Чорномор В.М., 1932 р.н.
86.Чернігівська область Семенівський район с. Жадове, інформатор Безручко Х. А., 1900 р.н.
87. Чернігівська область Корюківський район с. Б. Слобода, інформатор Кожем’яка Марія, 1936 р.н.
88. Чернігівська область Ріпкинський район с. Петрушин, інформатор Бронько Г.М., 1918 р.н.
89. Несен І.І. Культурні символи давнини: кінь у весільному ритуалі // Соціум. Альманах соціальної історії. - Вип.3. - К., 2003. - С.266.
90. Гарбузова Л.Г.Атрибутика весільної… - С.105.
91. Несен І.І. Звіт про відрядження у Овруцький район Житомирської області 9-11 квітня 2001 року. – Архів МНАП НАН України. - Арк. 19.
92. Цапун Р.Сербинівське весілля. – С. 71.
93.Сумська область Шосткінський район с. Чапліївка, інформатор Мірошниченко К.С., 1913 р.н.
94.Чернігівська область Новгород – Сіверський район, с. Стахорщина, інформатор Святюха П.І 1913 р.н.
95. Київська область Білоцерківський район с. Красне, інформатор Федоренко А.Є., 1942 р.н.
96. Чернігівська область Чернігівський район с. Брусилів, інформатор Атрощенко М.С., 1931 р.н.
97. Чернігівська область Щорський район с. Кучинівка, інформатор Герасименко Л.П., 1935 р.н.
98. Вовк Ф. Студії з української … - С. 296.
99. Чернігівська область Середино - Будський район с. Чернацьке, інформатор Малярова П.А., 1912 р.н.
100. Вовк Ф. Студії з української… - С.296.
101.Сумська область Глухівський район с. Слоут, інформатор Скиба О.І., 1932 р.н.
102. Словянские древности. - С.35.


(НТЕ. – К., 2007. - № 3-4. - С.  29-36.)
Категорія: Мої статті | Додав: vik (22.12.2012)
Переглядів: 843 | Теги: ВЕСІЛЬНА КОМОРА У КОНТЕКСТІ ОБРЯДІВ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Locations of visitors to this page